Казочка патера Брауна = The Fairy Tale of Father Brown. Гілберт Кіт Честертон

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Смагляве обличчя було затемнене сутінками, очі блищали і сяяли, підкреслюючи збудження. Один раз він навіть побіг, але раптом знітився до недбалого повільного пересування. Потім він зробив те, що, на погляд Гаркера, жоден офіцер флоту не зробив би навіть у божевільні. Він оголив шпагу.

      У цей момент дивної вистави обидва силуети зникли за мисом, і секретар, котрий спостерігав за ними, зауважив тільки, як смаглявий незнайомець безтурботно зрубав квітку. Мабуть, він більше не намагався нагнати адмірала. Однак Гаркер задумався і простояв там якийсь час, а вже потім заклопотано попрямував до дороги, що бігла повз ворота садиби і довгим вигином спускалася до моря.

      З цього звивистого манівця і мав прийти адмірал, якщо взяти до уваги, звідки він ішов, і припустити, що він має намір прийти додому. Стежка між морем і полем для гольфа завертала відразу за мисом і, ставши дорогою, поверталася до Крейвен-гаузу. Тому секретар зі звичною своєю імпульсивністю кинувся до неї, щоб зустріти господаря, коли той поверне до дому, але адмірал додому не йшов.

      Ще дивовижніше було те, що і секретар не йшов туди. У будь-якому разі, він затримався на багато годин, зродивши в садибі подив і тривогу.

      За колонами і пальмами цієї занадто розкішної вілли очікування переростало в хвилювання. Дворецький Ґрайс, великий жовчний чолов’яга, напрочуд мовчазний і з панами, і зі слугами, проявляв певний неспокій, вештаючись у головній залі і споглядаючи у вікно тераси білу дорогу до моря. Меріон, сестра і домогосподарка адмірала, з таким же орлиним носом, але ще зарозумілішим поглядом, була балакуча та гостра на язик, а в хвилюванні голос її ставав пронизливим, як у папуги. Донька адмірала, Олівія, була смаглява та замріяна, зазвичай вона неуважно мовчала, а то і журилася. Тому переважно балакала її тітка. Але племінниця могла раптово і дуже мило засміятися.

      – Не розумію, чому їх досі немає, – сказала старша леді. – Листоноша бачив, як адмірал ішов із берега з цим жахливим Руком. І чому його звуть лейтенантом?

      – Може, – сумно припустила панночка, – тому, що він лейтенант…

      – Не знаю, навіщо адмірал його тримає, – пирхнула тітка, ніби мова йшла про покоївку. Вона дуже пишалася братом і завжди називала його «адмірал», але її уявлення про флотську службу були не зовсім чіткими.

      – Авжеж, Роджер похмурий і мовчазний, – відповіла Олівія, – але це не завадить йому стати хорошим моряком.

      – Моряком! – обурилася тітка, знову вражаючи справжнім папужим тембром. – Я їх уявляю інакше. «Любила юнка моряка», як співали, коли я була молода. Тільки подумайте! Ні веселощів, ні хоробрості, нічого. Він не співає, не танцює матроських танців…

      – Однак, – серйозно зауважила племінниця, – і сам адмірал танцює не так уже й часто.

      – Ох, ти знаєш, що я маю на увазі! – не вгамовувалася тітка. – У ньому немає ні жвавості, ні бадьорості. Той секретар і то кращий.

СКАЧАТЬ