Казочка патера Брауна = The Fairy Tale of Father Brown. Гілберт Кіт Честертон

Чтение книги онлайн.

      – Гаразд, тільки нехай він хутчіш повертається, – різко сказав Енґус. – Там, нагорі, не тільки вбили, а й безслідно знищили цього нещасного чоловіка.

      – Яким чином? – поцікавився священик.

      – Патере, – сказав Фламбо, помовчавши трохи, – хай йому грець, але я переконаний, що це скоріше ваша царина, ніж моя. Жоден друг чи ворог в цей будинок не входив, а Смайт зник, немов його викрав нечистий. І якщо тут обійшлося без втручання надприродних сил…

      Їхню розмову перервала вражаюча подія: з-за рогу виринув довготелесий поліціянт у блакитному однострої. Він підбіг прямо до патера Брауна.

      – Маєте рацію, сер, – сказав він здавленим голосом. – Труп пана Смайта тільки-но знайшли в каналі, біля дороги.

      Енґус спитав, нажахано схопившись за голову:

      – Він що – побіг туди і втопився?

      – Готовий заприсягтися, що він не виходив з дому, – сказав правоохоронець, – і в будь-якому разі він не втопився, а помер від удару ножем у серце.

      – Але ж ви стояли тут, і за цей час у будинок ніхто не входив? – суворо спитав Фламбо.

      – Давайте спустимося до каналу, – запропонував священик.

      Коли вони дійшли до закруту, він раптом вигукнув:

      – Яку ж я утнув дурість! Зовсім забув поставити поліціянту одне важливе запитання. Цікаво знати: знайшли вони світло-брунатний мішок чи ні?

      – Який ще світло-брунатний лантух? – здивувався Енґус.

      – Якщо виявиться, що мішок іншого кольору, – все доведеться почати заново, – бідкався патер Браун, – але якщо мішок світло-коричневий… Що ж, тоді все ясно.

      – Радий це чути, – не приховуючи іронії, буркнув Енґус. – А я думав, справа ще й не починалася.

      – Ви маєте все розповісти нам, – з дивною дитячою простодушністю оголосив Фламбо.

      Мимоволі прискорюючи кроки, вони йшли вниз по довгій дугоподібній вулиці. Попереду швидко крокував патер Браун, зберігаючи гробове мовчання. Нарешті він сказав із майже зворушливою сором’язливістю:

      – Боюся, все це видасться вам занадто прозаїчним. Ми завжди починаємо з абстрактних висновків, а в цій історії можна виходити тільки з них. Ви, мабуть, помічали, що люди ніколи не відповідають однаково на те саме запитання, яке їм задають? Вони відповідають лиш на запитання, яке почули або очікують почути. Припустімо, одна леді гостює в садибі в іншої і питає: «Хтось зараз живе тут?» На це господиня ніколи не відповість: «Так, звісно, дворецький, три лакеї, покоївка, ну і всі інші», хоча покоївка може клопотатися тут же в кімнаті, а дворецький стояти за її кріслом. Вона відповість: «Ні, ніхто», маючи на увазі тих, хто міг би вас цікавити. Зате якщо лікар під час епідемії спитає її: «Хто живе у вашому домі?», вона не забуде ні дворецького, ні покоївку, ні всіх інших. Так уже люди розмовляють: вам ніколи не дадуть відповіді на запитання по суті, навіть якщо кажуть щиру правду. Ці четверо чесних людей СКАЧАТЬ