Богдан Хмельницький. Легенда і людина. Петро Кралюк
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Богдан Хмельницький. Легенда і людина - Петро Кралюк страница 5

Название: Богдан Хмельницький. Легенда і людина

Автор: Петро Кралюк

Издательство: Фолио

Жанр: Биографии и Мемуары

Серия:

isbn: 978-966-03-7825-4

isbn:

СКАЧАТЬ виділяє ще трьох героїв. Це – козацький ватажок Петро Конашевич-Сагайдачний, який, на думку автора «Літописця…», відіграв основну роль у Хотинській битві 1621 р., Стефан Хмелецький, котрий прославився захистом українського прикордоння в 20-х рр. XVII ст., а також Стефан Чарнецький, що був київським каштеляном (1655–1657), а пізніше київським воєводою та польним гетьманом. Єрлич характеризує останнього як рятівника від «хлопської сваволі». Він не дбає про особисті вигоди, веде суворий спосіб життя: для нього напій – вода, постіль – повсть, а сідло біля голови – то його подушка.

      Як уже говорилося, Єрлич у своєму «Літописці…» вміщав віршові твори. Деякі із них нині стали хрестоматійними. Це – «Пісня про пана Миколая Потоцького». Іноді цей твір розділяють на дві частини, оскільки друга частина, «Відповідь пана Потоцького на жовнірські слова», може розглядатися як окремий твір.[26]

      Петро Конашевич-Сагайдачний

      Коли з’явилися ці вірші, не можемо точно сказати. Але те, що вони були написані незадовго після поразки польських військ під Жовтими Водами, сумнівів не має. Вірші відносно адекватно відображують реалії, пов’язані з цією битвою. У них, як не дивно, відчуваються прокозацькі настрої. Тому, схоже, їх автором був не Єрлич, а якийсь анонімний грамотій, що симпатизував козакам. Однак Єрличу вони могли сподобатися, оскільки тут засуджувався коронний гетьман Микола Потоцький. І тому він помістив їх у своєму «Літописці…»

      Вірші побудовані як малий драматичний твір. Перша частина – звернення жовнірів до Потоцького. У ньому є заклик до цього полководця вміло керувати ввіреним йому військом, враховувати різні обставини. Звучить симпатія до запорожців, як до звитяжних воїнів, що можуть розгромити жовнірів:

      «Жони і діти гди ся мають подіти наші напотом,

      Гди нас молодці, тії запорожці, збавлять клопотом».

      Жовніри закликають гетьмана помиритися із запорожцями, укласти з ними угоду:

      «Чини трактати а кажи брати гроші за заслугу,

      Бо то єсть здавна заслуга славна запорозького люду».

      Мовляв, необхідно заплатити козакам гроші «за заслугу», за несення військової служби. Козаки, відповідно, трактуються як люди військові, такі собі найманці, що живуть з «рицарського хліба».

      Звернення жовнірів викликає гнів у Потоцького:

      «Он глянув як звір, знет крикнув, як лев, на жолнірськії слова,

      Остра, як міч, а груба, як річ, була йому тая мова».

      Але впертість Потоцького має погані наслідки для польського війська:

      «Бо скоро стали ляхи подле плавлі, зараз построчили,

      Хмельниччики, ординчики обоз заточили».

      Прикметно, що в пісні немає антитатарських мотивів. Татари постають як союзники козаків. І це трактується цілком нормально. Хоча Єрлич, схоже, таку позицію не сприймав.

      Автор СКАЧАТЬ

<p>26</p>

Пісня про пана Потоцького… // Слово многоцінне. – К., 2006. – Кн. 3. – С. 500–502.