Лютеція. Юрій Винничук

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ зникла, хоча те місце, де вона перед тим була, усе ще вирізнялося. Ліля впала біля мене на канапу й сказала:

      – Пфу… Ну, в принципі, більшого я зробити не могла.

      – Ти й так зробила багацько.

      – То наливай. Чого сачкуєш?

      Уляна приєдналася до нас, і ми швидко докінчили пляшку, я запропонував поїхати в ресторан. На мій подив, Уляна ані разу не згадала про Ромка. Мені було по цимбалах, я його теж не згадував. Уляна вбралася в обтислі джинси й таку ж обтислу блузку, тут було на що подивитися і без багатозначних Лілиних підморгувань. У ресторані ми сіли за столик, замовили шампанське, і Ліля окинула своїм фаховим оком залу. Музика ще не грала, ніхто не танцював, але столики поволі заповнювалися. Ліля вийняла косметичку й підмалювала вуста. Уляна пильно за нею стежила. Я теж. Бо малювання вуст було тільки відволікаючим маневром, насправді Ліля в люстерко обстежувала все надовкіл.

      – Ви часто тут буваєте? – запитала Уляна.

      – Ну, ми, художники… – почав було я.

      – Облиште, – обірвала вона. – Я знаю ваші художества: купити-продати.

      – Ага, то Ромкові не вдалося вас задурити?

      – Ромчик не вміє брехати.

      – Чому? Він мене не раз дурив.

      – То вас…

      – А вас ні?

      – Інколи я вдавала, що вірю. Задля святого спокою.

      – А я не казала? – втрутилась Ліля. – По-справжньому люблять лише мудаків.

      – Хто сказав, що я його люблю?

      – Ти зібралася жити в нього на весь період сесії без почуттів? – зробив я квадратові очі.

      Дівчата розсміялися. Тим часом музика заграла, а Ліля допила шампанське, виструнчилася в кріслі й сказала:

      – Ха! Ну, все – я готова.

      – Для чого? – запитала Уляна.

      – Для подвигів. Замовляй, Юрасику, шампаньєро й закусон. Коли я повернуся, душа буде сповнена спраги і глибоких почуттів.

      – Звідки ви маєте повернутися? – запитала Уляна.

      – З танців з притисканєм, – Ліля знову зиркнула в люстерко, поцьмакала губами, поворушила бровами й сказала: – Зараз мене запросять. О, уже йде. Може, не мрія всього мого життя, але зійде й таке щастя.

      І справді, до неї прителіпав типовий бухгалтер із зализаною кількома волосинками лисиною. Ліля попливла на всіх вітрилах на танцювальний майданчик, де вже човплися інші пари. Бухгалтер може бути спокійний, він не постраждає, але хтось із тих, хто мав необережність надто близько зачепити Лілю бортом, чогось позбудеться.

      Я покликав офіціанта й замовив дві пляшки шампанського і тарілку м’ясива та квашенини.

      – Вам таке життя до вподоби? – поцікавилася Уляна.

      – А що в ньому поганого?

      – Тут нудно. Типи примітивні. Музика трухлява.

      – Ну, якщо ви про Ромка уже все знаєте, то мушу сказати, що ресторанне життя входить у сферу нашого способу заробляння грошей. Ми купуємо в поляків джинси, здаємо знайомим барменам чи офіціантам, а вони перепродують далі. СКАЧАТЬ