Пекло на землі. Віталій Юрченко
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Пекло на землі - Віталій Юрченко страница 52
Название: Пекло на землі
Автор: Віталій Юрченко
Издательство: Фолио
Жанр: Зарубежная классика
Серия: Історія України в романах
isbn: 978-966-03-5144-8, 978-966-03-8066-0
isbn:
Сірий ранок пасмом продирався через віконце і переконував, що таки справді на етап.
Хвилювання моє збільшувалось до болю, до непритомности. Я кинувся до начальства. Загримав у двері і викликав дижурного.
– Какой гад стучіт? – обізвався сердитий голос.
– Таваріщ! Войдітє в положеніє. Пошліте телефонограму ілі пошліте каво, здесь не дальоко, там заплатять. Ізвєстітє жену, пусть немедленно вишлєт вєщі, пальто і дєнєг… Я…
Але кінчити не дав, тільки засміявся, пославши мене «подальше». Я просив зі сльозами благання, припадав до дверей, але… ніхто не слухав.
Спокою не було. Я дурів від нетерпіння. В розпуці застукав знову. Хтось підійшов до дверей, масно вилаявся й погрозив не стукати, бо до етапу ще й підвалу покуштую.
Робити було нічого. Знервований, підрізаний, мучився, силкуючись найти вихід.
А час минав. Стали викликати по чотирьох. Єдине, що я міг, зробив: попросив сусіду Сорочинського передати жінці, як принесе обід, щоби доганяла мене на етапі.
Розбитий вийшов у двірську загороду. Там було вже понад 40 душ. Серед кількох етапних з 8-ї камери відгукнувся до мене вчитель Шандрук Петро. Це розважило. Але терпкий морозний ранок давав себе чути й руйнував мої намагання бути бадьорим. Туманна імла оповила все навколо сумовитою тінню, творячи похоронну атмосферу, ніби відчувала, куди ми йдемо, й відповідала нашим настроям. Холодно було, холодно тут, на півдні, а що ж буде на півночі? Замерзну…
Тим часом вивели всіх 80 душ. Поставили в ряди по 10, перекликали, вирядили за списком і по два почали вводити до канцелярії. Там перепровадили пильний обшук: роззували, роздягали, обмацували до рубця, відбирали всілякі папери-документи, ножики, голки, мотузки, пояси; після огляду брали кожного до столу, фотографували, кого не встигли, відбирали відтиски пальців, підписи і знову ладнали на дворі.
Коло 10 години ввійшов у подвір’я «взвод конвоїрів». Нас вивели перед ворота, перекликали ще раз. Старший «конвоїр» скомандував, 25 «конвоїрів» оточили нас густим колом, витягнувши шаблі. Старший відрубав кілька «напутственних» фраз: нє разгаварівать, нє отставать, нє оглядиваться, ібо без предупреждєній рублю на мєстє, відчинились допрівські ворота і… почалась епопея без міри довгого й нелюдськи тяжкого етапу.
У дві руці перечислювали й перепускали на вулицю по два. «18-я» (пара) – і я опинився на вулиці.
Там творилось щось незвичайне. Вулиці, провулки, проходи між будинками загачені людьми. Ми колом загорожені кінними з голими шаблями. Зграї міліціонерів то тут, то там вигукують «разойдісь», «осаді назад», відпихають револьверами. Нарід, як хвиля на морі в негоду, то напре на вулиці, посуваючи міліціонерів, то враз хлине назад від напору кінних. Люди рвалися підступити, поглянути хоч здалеку на чоловіка, брата, батька… Кавалеристи гарцювали на вулиці, наступали на груди й безжалісно СКАЧАТЬ