Справа «Про страчений одяг». Борис Крамер

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ психолог. – А ви й піддалися!.. Є ще кандидатури на вашу нагороду?.. Перебирайте швидше!..

      – Дак… За тридцять п’ять років бездоганної служби… всяка пошесть може причепитись, – високочолий погляд полковника з ажуровою вислугою ковзнув по слідчому. – От, наприклад…

      – Ну, наприклад?..

      – Чекай, не підганяй!.. – замислено перебирав можливих неприятелів Микола Іванович. – Візьмемо нашу аптеку… Комунальну, не приватну!.. Там таке діло… Оборот наркотичних речовин. Тобто лікувальних засобів… З червоним рецептом. Якраз смак!.. Лікарня виписує, а він видає… І зберігає, відповідно. У сейфі… Тобі розповідати, як тепер за цими препаратами полюють?.. І то не хворі, а… Наркомани!.. Люди поскаржились – бардак. І справді, перевірили – на сто тисяч розходження. Між виписаним і виданим… Впаяли завідувачу… Стьопі Півтаблетки… тобто Степанові Паращуку, два роки умовно. І штраф… Так він ходить за мною й дулі показує!..

      – Його звільнили з роботи?..

      – Саботажники!.. Ні!.. – обурився, аж золотим зубом клацнув страж закону з бездоганною репутацією. – Почалася тяганина… Виявляється, лікарня була винна гроші. І Стьопа видавав таблетки авансом… Чорт ногу зламає!..

      – Аптекар вам порізав френч?.. Помстився так?.. Безглуздо?..

      – Не знаю… А що ти з мене хочеш?.. – скинувся, ніби мерин, якого втяв ґедзь, чоловік. – Ти питаєш – я відповідаю!.. Шукаю претендентів…

      – Слабенькі якісь вони у вас. Претенденти. Не аргументовані, – розкритикував його пошуки причепливий провокатор з прокуратури. – Мені треба таких, щоб зразу стало ясно – в десятку!..

      – З такими я й сам розберусь!.. – повторив Микола Іванович. – Ти мені знайди того, якого я не бачу!.. Який міг запросто порізати кітель і позбавити мене сну!..

      – Психопати на те й розраховують!.. Вивести з рівноваги… Викинути зі звичної колії… Вибити опору з-під ніг… Змусити хвилюватися…

      – Я цьому психу роги обламаю! – хряснув зопалу золотим зубом по чубуку полковник Ковтун. – Маруді, що не поважає форму!.. Суб’єкту… нечесаному!..

      – Ви думаєте, що це чоловік?.. Вам виклик кинув?.. – глянув на френч крізь збільшувальні лінзи Піонтковський. – Може, хтось із колег?.. Обділених кар’єрою?.. Чи покараних?..

      – Тю!.. Ну не баба ж!.. – зиркнув на них, як нетямущих, ображений таким легковажним до нього ставленням Микола Іванович. – З начальником міліції захотіла тягатись…

      – Тут ворожка надвоє ворожила, – взявся за старе уїдливий Нагорняк. – Бувають такі тітки, яким усе мало й мало… Ненаситні. І не тільки в любові… Там пазурі простягаються далеко далі!.. Самі ж не раз хвалились походеньками!.. Грандіозними… Молодецькими… Тепер настав час платити…

      – Чого в компанії не скажеш, – сховав погляд у побатованому кітелі старий гуляка. – Я уже й за своєю косою… мерзну. Багато листя, до нього ще б – горіхів. А горіхи то вже й не родять!..

      – Не прибідняйтеся!.. Двадцять один раз на турніку!.. СКАЧАТЬ