Ті, що не мають коріння. Наоми Новик

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Не наважувалася дозволити йому мене вкусити.

      – Тримайся, – промовила Кася. Вона вийшла до іншої кімнати та повернулася з кочергою і важкою шкіряною рукавицею для перемішування вугілля. Кристина з тупим, байдужим виразом обличчя дивилась, як вона заходить і йде геть.

      Ми поклали кочергу Єжи поперек горла та рівно притиснули його до ліжка з обох боків, а тоді моя безстрашна Кася наділа рукавицю, сягнула рукою й затиснула йому носа згори. Вона трималася, навіть коли він смикав головою вперед і назад, аж поки йому не довелося відкрити рота, щоб дихати. Я влила ковток еліксиру та якраз вчасно відстрибнула назад: він підняв підборіддя та спромігся зімкнути зуби на шматочку мережива, що тягнулося з мого оксамитового рукава. Я вирвалася та позадкувала, досі непевним голосом співаючи своє замовляння, а Кася відпустила Єжи й повернулася до мене.

      Такого ж сліпучого сяйва, яке запам’яталося мені, не було, та принаймні жахливі співи Єжи припинились. Я побачила, як блиск еліксиру проходить униз його горлом. Він відкинувся назад і лежав, смикаючись туди-сюди та хрипко стогнучи на знак незгоди. Я співала далі. З моїх очей витікали сльози: я дуже втомилася. Було так само кепсько, як і в ті перші дні у Драконовій вежі – було гірше, та я співала замовляння далі, тому що не мала снаги зупинитися, думаючи, що воно може змінити жах переді мною.

      У другій кімнаті, почувши співи, Кристина повільно встала й підійшла до дверей із жахливою надією на обличчі. Сяйво еліксиру засіло у Єжи в животі гарячою вуглинкою, просвічуючи, а кілька кривавих міток на його грудях і зап’ястках гоїлись. Але поки я співала далі, над світлом пливли темні зелені згустки, наче хмаринки, що проходять обличчям повного місяця. Над ним тягнулося все більше та більше згустків, які щільнішали, доки сяйво не зникло. Він поволі припинив смикатись, і його тіло розслаблено витягнулось. Мої співи поступово стихли. Я підібралася трохи ближче, досі сподіваючись, а тоді… а тоді він підняв голову з безумно-жовтими очима та знову затріскотів до мене.

      – Спробуй ще, мала Аґнєшко, – сказав він і клацнув зубами в повітрі, мов собака. – Підійди та спробуй ще, ходи сюди, ходи сюди!

      Кристина застогнала вголос і, зсунувшись уздовж одвірка, осіла на підлогу. Сльози пекли мої очі; я почувалася хворою та спустошеною від невдачі. Єжи знову страхітливо реготав і кидав ліжко вперед, грюкаючи важкими ніжками по дерев’яній підлозі: нічого не змінилося. Пуща перемогла. Зараза була надто сильною, просунулася надто далеко.

      – Нєшко, – тихо, жалісно, запитливо промовила Кася. Я провела тильним боком долоні по носі, а тоді знову похмуро сягнула в торбу.

      – Виведи Кристину з дому, – сказала я й зачекала, поки Кася не допомогла Кристині вийти; та тихенько квилила. Кася з тривогою востаннє глянула на мене, і я спробувала трохи їй усміхнутись, але не змогла змусити свої вуста працювати як треба.

      Перш ніж наблизитися СКАЧАТЬ