Поклоніння ящірці: Як нищити ангелів. Любко Дереш

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ копати таких бидлюків, як ви». Таке, або приблизно таке, бо лиховісні посмішки казали, що їхні власники настроєні радше мілітаристично, ніж пацифістично. Мерзотники лузали насіння.

      Моя вчителька з історії (до слова, найяскравіша сексуальна фантазія… я не казав?) розповідала, як генерал Денікін, входячи в нове місто, першою справою віддавав наказ про розстріл бабок із «сємєчками».

      «Ото б сюди зараз денікінця з базукою в руках», – замріялося мені.

      Я маленький, сірий і непомітний. Я маленький, сірий і непомітний… Повторюючи це, я зсутулено, тихо крався до м’яча. Тільки б не…

      – Ей, пацан, пс-с-с… Чюєш?

      Ну все, блін. Можна зливати воду. Я промовчав і вже майже підійшов до бальона.

      – Маєш які-та філки?

      Знову змовчав. Узяв м’яча й розвернувся йти назад. Сковтнув слину, бо Сєрий – він був низьким, наче придушеним надмірною гравітацією, косооким курдуплем – встав із насидженого місця. На протилежній стороні засипаного товченою цеглою прямокутника, біля стіни, стояв Гладкий Хіппі: він нервово склав руки на грудях і час від часу покусував кісточки пальців. Хіппі перелякався не на жарт: його взагалі подібні ситуації надзвичайно вибивали з колії.

      Сєрому заманулося відібрати в нас гроші. Я знав, що в Хіппі в кишені було трохи більше тисячі – пляшка пива й одне плодово-ягідне морозиво.

      Копнув м’яча товаришу й спробував просковзнути повз Сєрого, притискаючись – я маленький і сірий – до бордюра.

      – Ти шо, пацанів не уважаєш? – задав риторичне запитання Фєдя. Усередині все похололо, і я ледь чутно промовив:

      – Нема часу, ми дуже спішимо.

      Повітря згустилось.

      Гладкий Хіппі виразно проартикулював губами: «БІ-ЖИ».

      Я опустив очі на свої запорошені кеди й пришвидшив крок.

      – Щяс я тобі найду чяс! – Фєдя з розмаху вдарив (чи штовхнув) мене плечем (клацнули зуби). Знову шалений переляк, кадр у голові змістився, і я перечепився через кам’яну загородку-бордюр.

      Відразу ж зірвався й побіг уперед, не дивлячись, чи поженуться за мною, чи ні. Несподівано щось ударило мене по п’ятці – це копнув Сєрий: його фірмовий прийомчик. Я зашпортався й поїхав тілом по кришеній цеглі.

      – Ну всьо, поц, ти попався. Ти хочєш, шоб ми тебе тут паламали, да?

      Вони нависли наді мною, закриваючи глибоке небо та крони дерев.

      – Ти шо, пацанів не уважаєш, да? – перепитав він. – Чюєш, Сєрий?

      – Да я бачю. Хіпаблуд ванючій, кажи? А дє другий поц? – Сєрий озирнувся й радісно скрикнув:

      – О, ше адін хіпаблуд! Стережи того, ладно?

      Сєрий із криками погнався за Хіппі. Я не знав, що вони заміряються зробити цього разу, але боявся вже наперед. Лінивий Дюк підняв свою гепу й тяжко влігся біля господаревих ніг.

      – Давай, рєзко встав! Філки давай, чюєш?

      Я продовжував подивляти красу зеленої глиці на гілках.

      – Ти СКАЧАТЬ