Тарас Шевченко: сто днів кохання. Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ Він застав красуню, що сиділа у вітальні на канапі, в товаристві трьох залицяльників… І майстерно маневрувала, по-своєму дурячи всіх трьох, то тішачи їх по черзі, то вкидаючи у розпач. Поет, побачивши це товариство, зніяковів, і хоч як чарівна господиня атакувала його люб’язністю, пішов із твердим наміром ніколи більше не звертатися до красуні – і дотримав слова».

      Щоправда, як свідчив Чужбинський, Шевченко довго її ще згадував і навіть написав такі рядки з приводу захоплення тією красунею:

      Не журюся, а не спиться,

      Часом до півночі,

      Усе світять ті блискучі

      Твої чорні очі.

      Мов говорять тихесенько:

      «Хоч, небоже, раю?

      Він у мене тут – у серці».

      А серця немає.

      Й не було його ніколи,

      Тільки шматок м’яса.

      Нащо ж хороше і пишно

      Ти так розцвілася?…

      Не журюся, а не спиться

      Часом і до світа,

      Усе думка побиває,

      Як би так прожити,

      Щоб ніколи такі очі

      Серця не вразили?…

      То що ж воно таке – любов?

      Сказано ж бо: століттями і навіть тисячоліттями кращі уми людства, філософи і поети намагалися розгадати таємницю найсвятішого і незбагненного почуття кохання. Чи – любові. І розгадуючи цей фантастичний феномен, завдяки якому людство існує й розвивається і люди залишаються людьми, а не, наприклад, тваринами, ось яке вже століття ті, хто, здається, знає усе, намагаються розгадати таємницю, зокрема й Лаури де Новес.

      …То був сонячний квітневий день, коли поет Франческо Петрарка вперше побачив свою кохану. Той день він запам’ятав на все життя. Вони зустрілися 6 квітня 1327 року у Страсну п’ятницю в маленькій церковці Святої Клари. На той час він уже був визнаним поетом двадцяти трьох років, вона – заміжня двадцятишестилітня жінка, в якої на той час уже було кілька дітей (всього Лаура народила своєму чоловікові одинадцятеро дітей). Білявка з великими і добрими очима, вона здалася поету втіленням жіночності й духовної чистоти. Зачарований нею, Петрарка писатиме:

      Благословен той день, місяць, літо, година

      І мить, коли мій погляд ті очі зустрів!

      Благословен той край і далина та світла,

      Де полоняником я став очей прекрасних!

      І Лаура, яку він доти не знав, за мить стала музою Петрарки та його мрією, що перейшла у вічність… Турботи і вік дещо зіпсували її прекрасне лице глибокими зморшками (в епоху середньовіччя дівчатка виходили заміж і активно жили статевим життям у віці 10–11 років, тож старіли вони досить швидко, ледве досягнувши 30 років), волосся її посивіло і втратило красу, а фігура зіпсувалася після багатьох пологів, але Франческо Петрарка і тоді любив Лауру. І що більше вона старіла, то більше він захоплювався її жіночністю і зачаруванням. Для нього вона і в старості була все такою ж прекрасною, як у ранній юності… Вони зустрічалися на вулицях містечка Авіньйона, в церквах на службах, і закоханий Петрарка, не сміючи відвести від своєї музи очей, дивився СКАЧАТЬ