Око тигра. У пошуках скарбів. Уилбур Смит

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ сказав я так, ніби знав це напевно, і помітив ствердну відповідь у виразі його обличчя. – А я зустрічався з такими людьми все своє життя.

      – Я не розумію, як це стосується до мене, містере Флетчер.

      Тепер він образився. Я поставився до нього, як до дитини, і йому це не сподобалося.

      – Послухай-но, Джиме. Забудь про цю справу, хоч би яка вона була. Облиш її й повертайся до своєї крамниці та компанії порятунку на воді.

      – Це було б безглуздо. Ви не розумієте.

      – Я розумію, Джиме. Справді розумію. Я мандрував такою самою стежкою і досконало вивчив її.

      – Я можу сам подбати про себе. Не турбуйтеся про мене.

      Він почервонів під своєю засмагою, і його сірі очі зблиснули роздратуванням. Ми дивились один на одного кілька секунд, і я зрозумів, що марную час та емоції. Якби хтось отак заговорив до мене в такому віці, я б подумки назвав його дурним стариганом.

      – Гаразд, Джиме, – сказав я. – Я виходжу з цієї гри, але ти маєш знати, яким буде її рахунок. Грай її спокійно і програвай, бо вона неодмінно закінчиться твоїм програшем.

      – Добре, містере Флетчер. – Він поволі розслабився, а тоді приязно й чарівно всміхнувся. – Дякую вам за пораду.

      – Розкажи мені про цей острів, – запропонував я, і Джиммі роззирнувся по салону.

      – Ходімо вгору, на місток, – сказав він.

      Коли ми опинилися просто неба, Джиммі дістав з коробки для мап, що стояла на штурманському столику, уламок олівця і клапоть паперу.

      – Я думаю, він лежить за шість-десять миль від африканського узбережжя і за десять-тридцять миль на північ від гирла Ровуми…

      – Це величезна територія, Джиме. Ти, мабуть, і сам переконався в цьому за останні кілька днів. Що ти ще знаєш про нього?

      Він завагався, а потім неохоче дістав ще кілька монет зі свого гаманця. Узявши олівця, він накреслив пряму лінію на аркуші паперу.

      – Це рівень моря, – сказав він, а потім над цією лінією накреслив нерівний профіль, що починався низько, а тоді круто підіймався вгору трьома окремими шпилями й різко уривався до моря. – Отакий вигляд має силует острова, якщо дивитися на нього з води. Три вершини з вулканічного базальту. Голі скелі майже без рослинності.

      – Діди. – Я впізнав острів майже відразу. – Але ти неабияк помилився у своїх розрахунках. Він лежить миль за двадцять від берега…

      – Але материк з нього видно? – запитав він швидко. – Має бути видно.

      – Звичайно, з вершин пагорбів видно дуже далеко, – сказав я.

      Тим часом він порвав свій аркуш на дрібні клаптики й викинув їх у море.

      – А яка відстань до нього від північного берега річки? – запитав він, знову обертаючись до мене.

      – Приблизно шістдесят-сімдесят миль, – сказав я, і він замислився.

      – Що ж, це цілком можливо. Усе залежить від того, скільки часу піде… – Він не закінчив фрази, певно, згадавши мою пораду грати спокійно. – Ви можете доправити СКАЧАТЬ