Жінок там на тютюн міняли, або Перший подвиг Богдана. Валентин Чемерис

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ аж каміння розпадалося, та спечи мені Телесика, а я піду гостей покличу та будемо гуляти.

      Оленка натопила піч так, що аж каміння розпадається, а тоді й каже:

      – Сідай, Телесику, на лопатку!

      – Але ж я не знаю, як сідати, – і руку на лопату поклав.

      – Так? – питає?

      – Та ні ж бо, ні! Сідай зовсім!

      Він поклав голову:

      – Отак, може?

      – Ні-бо, сідай увесь!

      – А як же? Хіба так? – та й поклав ногу.

      – Та ні-бо, сідай увесь!

      – Ну так покажи ж, – каже Телесик, – бо я не знаю, як.

      Вона й почала показувати, та тільки сіла, а він за лопату та й укинув її в піч і заслінкою піч затулив, а сам замкнув хату, заліз на превисоченного явора біля двору та й сидить.

      От змія прилітає з гостями.

      – Зміючко Олено, відчини!

      Не чуть.

      – Зміючко Оленко, відчини!

      Не озивається.

      – От вража Оленка – вже десь повіялась!

      От змія сама відчинила хату, повходили гості, посідали за стіл. Відслонила змія заслінку, вийняла печеню та й їдять, – думали, що то Телесик. Попоїли добре, повиходили на двір та й качаються на траві.

      – Покочуся, повалюся, Телесикового м’ясця наївшись!

      А Телесик із явора:

      – Покотіться, поваліться, Оленчиного м’ясця наївшись!

      От вони й угледіли Телесика на яворі і все збагнули, кинулись до явора та й давай його гризти…

      Коли це летять гуси, Телесик їх і просить:

      – Гуси, гуси, гусенята!

      Візьміть мене на крилята.

      Та понесіть до батенька,

      А в батенька – їсти й пити.

      Ще й хороше походити!..

      …Із серденьком, що тріпотіло й завмирало, слухав маленький Тиміш мамину казку про кмітливого і небоязкого Телесика – ненавидячи зміючку Оленку та радіючи, як Телесик її перехитрив…

      Гусеня, що відбилося від своїх, тоді врятувало Телесика, взявши його на крилята свої. І понесло – як явір уже тріщав і хилитався, так зміюки його завзято гризли, – до батенька…

      Пригадуючи казку свого дитинства, Тиміш і звав злу мачуху зміючкою Оленкою і мав від того якусь не дитячу втіху.

      Звав, звісно, по-хлоп’ячому, наче ображений малюк, який ніяк не міг забути завданої йому ще в дитинстві кривди, звав мачуху зміючкою Оленкою навіть і тоді, коли вже виріс і заматерів у доброго козака; звав, бо все не міг позбутися образи, завданої йому мачухою. І йому завданої, і батькові його, який теж – щоправда, потай – страждав від того, що кохана Олена Прекрасна таке з ним вчинила.

      Зрадивши гетьмана, мачуха зрадила водночас і сина його Тимоша. І за це вона мала бути покараною – зрада не прощається. Тим паче, зміючці Оленці. І Тиміш без жалю й співчуття виніс їй крутий вирок.

      Козацькі звичаї були суворими. З давніх-давен на Січі тяжко каралися такі злочини, як бійка та вбивство людини (особливо козака козаком), крадіжки чийогось та громадського добра, втрата совісті та СКАЧАТЬ