Криниця для спраглих. Кіно (збірник). Іван Драч

Чтение книги онлайн.

      …Левко витягує дзеркальце і випускає зграю сонячних зайчиків у вікна веселої джинджуристої хати, що стоїть поодаль на горбочку, підперезаної охристим поясом призьби, далеко ширшим і яскравішим, ніж її сусідки.

      Із сінешніх дверей, засліплена оддзеркаленим сонцем, визирає Килина. Вона лише на хвилину прибігла од корів, щоби дати яку раду в хаті, трохи причепурити, підмести. Аж ось зайчики почали стрибати по стінах.

      – Ой дідуню, – біжить вона до Левка, на ходу застібаючи блузку, – ой як добренько, що це ж я вас запримітила, – розсипається вдовичка солодощами.

      – А я оце думаю – скучно тобі одній.

      – Ой дідуню, – захекано стала вона коло драбини, а дід так і ласує її розчервонілим видом, трохи розвихреним волоссям і повними, налитими найпізнішою жіночою снагою грудьми, що рвуть синьоокі ґудзики на блузці. – Таж зайдіть до мене сьогодні ввечері, посидите коло Ніни, поки я з ферми прийду, а то боязко.

      Оглядається вона навкруги, чи не визирає хто з молодиць, щоб потім шпигонути десь її тими дідовими відвідинами.

      – Та ще й чувала я, – додає напів’єхидно-напівспівчутливо, воістину по-бабськи, – що ви там дошку шукаєте. В мене кілька дощечок лежить на оборі, то ви прийдіть, може, сторгуємось якось. Дідуню, – сокорить молодичка далі, – не знаю, що й робити: приходить уночі мій покійний Петро, стане в дверях та все воду п’є. Ввечері повне відро стоїть у кутку, а на ранок – тільки на денці. Що ж я, безталанна, робитиму? – бідкається чи то серйозно, чи то жартівливо Келя і не дивиться дідові в очі, ніби їй не за сорок, а десь пахне коло сімнадцяти.

      – То ти не замикайся, – дід уже муркотить біля Келі, що всілась на щабель, – або ж принось увечері кілька відер, щоб на живих і на покійників вистарчило.

      А Келя пасе очима по околотах, що, тугі й підперезані, як дозрілі молодиці, стоять на подвір’ї.

      – Що вам, дідуню, увечері робити, зайдете, посидите коло Ніни, щоб СКАЧАТЬ