Криниця для спраглих. Кіно (збірник). Іван Драч

Чтение книги онлайн.

      – Яке там корито, в мене ж і підсвинка нема.

      – А бабі Горпині позаторік ти зробив корито з яких дощечок? Усе село животи надривало.

      – По сурйозності, було діло.

      – А хвіртка теперечки в тебе ж новісінька чи, прости Господи, може, стара трухлява обновилась, як Маройчина ікона? Розбив же домовину?

      – Та розбив, не туди його матері, таж умерти – то не вийшло.

      – Так от і з дошками тепер не вийде, зась. А то придумав – труну йому виписуй. Ти, діду, живи, горшки свої ліпи, хати вшивай, поки тебе черепиця не витіснила, а помреш – ми тобі такий гробище вистружемо, як міністру… З духовим оркестром чи батюшку суточками приведемо – твоя воля…

      Голова вийняв вилку електробритви з розетки, білий джміль з чорною мордочкою завмер і сховався у футлярі на підвіконні.

      – То як же нащот дощечок?

      Дідові не терпиться, він нервово мне свій поруділий картуз, стежачи за рукою начальства. Видно, що голові набридло все втовкмачувати по-доброму. Він виглядає у вікно і манить до себе жінку, яка несе на плечі кілька лопат.

      Жінка підходить до контори і здивовано дивиться на голову. А той уже схопив діда за руку, витяг з контори, завів на алею молоденьких дубків, всунув дідові лопату в руки.

      – Копай!

      Дід почав слухняно обкопувати дубок, розпушуючи суху землю біля деревця.

      – Чого ти обкопуєш, ти дубок собі викопай.

      Голова не на жарт розсердився.

      – Викопай собі дубка та посади вдома, а коли цей нелинь підросте, тоді вам, діду, і справжня домовина потрібна буде. Зрозуміли? Його собі й поріжете на дощечки, ось!

      – Слухай, – налетів на голову агроном, – скільки тебе чекати можна? Комісія на фермах, а він дідові мізки вправляє. Ферма ж – наш маяк.

      Пішла баба з лопатами, побігли на всіх парах голова з агрономом, а дід Левко, вичекавши, поки стихнуть їхні голоси, обережно підходить до вікна контори, широко розкриває рами, обережно бере футляр, де дрімає білий джміль з чорною мордочкою, обвитий хмелем проводів, знімає прозору пластмасову накривку і, натиснувши на зубчасте коліщатко, пробує голитися по-сучасному, використовуючи віконне скло як дзеркало…