Історія русів. Український переклад. Неизвестный автор

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ міжусобицю і всякого роду безладдя». Історично фабула про Ю. Хмельницького – дивна суміш справжніх та вигаданих фактів, поданих доста хаотично.

      Наступний сюжет про Івана Брюховецького знову-таки наскрізь літературний, герой тут так само негідник – «фаворит і зрадник», зухвалий, драпіжний, підступний та хитрий, його полковники-запорожці «зруйнували всю регулу та дисципліну військову… а замість того допущено в них яничарське вбивство, сваволю й непослух», однак військові подвиги І. Брюховецького похваляються. Яскраво, й також белетристично, описано побут цього гетьмана у Москві і прихід в Україну російських воєвод з їхнім здирством та наругами, що й привело до повстання. Новела про І. Брюховецького переходить у фабулу про П. Дорошенка. Лист П. Дорошенка до І. Брюховецького – також белетристична вправа автора, але для пізнання способу політичного мислення показова:

      «Народ, який довірив тобі долю свою, пролив незмірну силу крові своєї, загубив також незліченних предків своїх і нащадків на побойовищі, ведучи довголітні війни з поляками за вольність свою і свободу. Але яку він має тепер вольність і свободу? Воістину ніякої, а саму злобну химеру! Річні труди їхні і все, набуте потом їхнім, забирають у них воєводи та пристави: суд же й розправа в їхніх руках. І що ж зостається нещасному народові? Тільки злидні, туга, і стогін! Ви зі старшинами своїми збагатилися в Москві самими жінками, але й то за посаг їхній народ відплачує; і ти уподібнюєшся достеменно тому пастухові, який держить корову за роги, а інші її доять».

      Смерть І. Брюховецького також подано не історично, а белетризовано. По тому твориться фабула про Д. Многогрішного, яка вклинюється у розповідь про П. Дорошенка (союз останнього з турками подається як самоохорончий акт), П. Суховія та М. Ханенка – про останніх розповідається коротко, а Д. Многогрішний ніби помер від ран, а не був, як насправді, засланий росіянами до Сибіру. Оцінка його назагал позитивна, народ його ніби оплакував, як «достойного їхнього начальника», попри свою сумирність був добрим гетьманом у війську, «визначним політиком і справедливим суддею в управлінні». Далі йдеться про І. Самойловича.

      Як бачимо, розповідь про Руїну твориться своєрідними перекатами: від одного гетьмана до іншого із вставкою у текст листів, белетристичних пасажів, зокрема батальних, інтриг, змагань, але загальне настановлення до правителів Козацької держави того часу негативне (за винятком Д. Многогрішного) і суб’єктивне, факти густо змішано із фантазіями, поплутано дати; ставлення до Польщі тільки негативне, до Росії двояке, певне москвофільство змішується з різкою негацією щодо росіян. Стосовно П. Дорошенка виразної негації нема, хоча автор вважає його самозваним гетьманом (історично неправильно, бо булаву Б. Хмельницького тримав-таки він, отже, за козацьким правом, саме він і був законним наступником, але автор певним чином монархіст і вважав законним гетьмана, затвердженого монархом). СКАЧАТЬ