Історія русів. Український переклад. Неизвестный автор

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ворогів (оборона – ознака слабкості), а й провадить агресивні воєнні дії, що властиве сильним народам. Це потрібно було авторові для пробудження народу зі сплячки, в яку на час написання твору той потрапив, згадаймо при цьому початок діалогу «Прокинувшись, побачили славу його» Г. Сковороди, сучасника автора «Історії русів»: «Весь світ спить… Та ще не так спить, як про праведника сказано: „Коли впаде, то не розіб’ється…“ Спить, глибоко простягнувшись, наче вдарений об землю. А наставники, які пасуть Ізралля, не тільки не будять, а ще й погладжують: „Спи, не бійся! Місце хороше, чого остерігатися?“ Говорять про мир – і немає миру». А це також завдання чисто літературне, бо своїм писанням митець хоче передусім надихнути земляків, воскресити їхню історичну пам’ять і довести, що має він віковічну потугу та державність. Таким чином «Історія русів» – твір цілком будительний, як будительними були «Енеїда» І. Котляревського та «Кобзар» Т. Шевченка. До речі сказати, свою місію він виконав сповна, правда, не в часі свого постання, а вже в XIX столітті, коли був відкритий вдруге, цього разу романтиками, і збудив до національного діяння зокрема М. Максимовича, М. Маркевича, а передусім Т. Шевченка.

      Щоб зрозуміти до кінця оцю цілком літературну манеру, чи й поетику автора «Історії русів», розглянемо, як він описує гетьмана Євстафія Ружинського. На перший погляд, маємо повну історичну фікцію. Загалом про цього гетьмана знаємо вельми мало, але автор чинить із нього просвіченого і свідомого українського державотворця. Він нібито вчився й подорожував по чужих краях і «надбав у різних науках, особливо у військових, великих знань». Це дало йому змогу «провести в Малоросії реформу війська і влаштування його в інший од колишнього спосіб», тобто Ружинський проводить полкову територіальну організацію козацтва. Після смерті Д. Вишневецького загетьманував Є. Ружинський нібито 1514 року. Насправді Д. Вишневецький загинув у 1568 році, сам же Ружинський (Богданко) жив пізніше, принаймні відомо, що загинув він у 1576 році при облозі Аслан-городка; ніяких реформ козацького війська він не проводив, принаймні на те історичних даних нема; відповідно й описи бойових подвигів цього гетьмана наукового підтвердження також не мають. М. Грушевський про це писав так: «Пізніша традиція не тільки зробила з нього козацького гетьмана „Богданка“, головного актора Баторієвої реформи, але й окружила його масою фантастичних, героїчних подробиць, перетворила його (головно, „Історія русів“) в героя якоїсь казкової феєрії, яка дожила по ріжних підручниках козацької історії до дуже недавніх часів». Це з одного боку, а з другого – цей сюжет є відгуком справжньої козацької реформи, здійсненої королем Августом спершу через лист 1568 року, а потім у грамоті 1572 року. Тоді козаків вперше спробували зреєструвати, тобто вибрати з них певну частину для державної служби, вони діставали й платню із скарбу, малося також встановити і певні норми для впорядкування козацького життя. Цю реформу провів, однак, не Ружинський, а СКАЧАТЬ