Королівська обіцянка. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

      Гарольд знизав плечима:

      – Живуть, як і передбачалося. Вона на ньому мало не верхи їздить. Діти у них – уже троє…

      – Та невже?

      – Звичайно. Взагалі, багато хто одружився за цей час, купа дітей народилися.

      – А… – я затнулася, покосувала на Гарольда. – Слухай… А ти… теж одружився?

      Він потупив очі. Його щоки трішки зарум’янилися:

      – Угу. Син у мене. Півтора рочки.

      – А-а-а, – сказала я тихо.

      Ну уявіть: ось ви не бачите людину чотири місяці. Ви звикли, що він вам ніби старший брат. І… не зовсім брат. Коротше, друг. І раптом ви довідуєтеся, що він, виявляється, одружений, що у нього дитина підростає, а ви все ще вчитеся, протираєте штани (джинси) у своїй школі…

      Але, по-перше, у них шість років минуло. Це добряче-таки…

      А по-друге, хіба нас із Гарольдом щось зв’язувало, крім бойової дружби?

      – Вітаю, – вичавила я, намагаючись, щоб голос звучав весело. – А з ким ти одружився?

      – Вона з приїжджих, – Гарольд дивився кудись убік. – Ти її не знаєш…

      Ну й дурнуватий, напевно, у мене вигляд…

      – Гаразд, – сказала я, намагаючись зам’яти незручність. – Як же тобі вдалося перейти зі світу в світ? Я раніше думала, що тільки Оберон…

      – Ледве здолав, – зізнався Гарольд. – Його величність каже: тільки у свій світ повертатися легко… Він мене постійно всьому вчить. То: «Гарольде, зустрічай послів». То: «Гарольде, з’їздь на острови втихомирити людожерів». То: «Гарольде, відпрацьовуй переходи…» Я ночами не сплю, свого малюка місяцями не бачу. Знаєш, – Гарольд стишив голос до шепоту, хоча підслуховувати було нікому. – Мені здається, він готує мене в спадкоємці…

      – Як то собі?

      – Та ось так.

      – А принц… Олександр?

      Гарольд зітхнув:

      – Його ніхто всерйоз не сприймає. Навіть коли б не було того випадку із втечею… Ну який з нього король? Підстеріг мене нещодавно в лісі… Я, каже, жодних прав на корону не маю й не домагатимуся її. Ми, мовляв, з тобою друзями були, друзями й залишимося… і пам’ятай про це, майбутній королю Гарольде… Тьху! – він так садонув кулаком по лаві, що качки злякано розлетілися. – Ти розумієш, він уже зараз бачить Оберона мертвим. Боїться зі мною сваритися, планує собі спокійне майбутнє… Ну яка ж він скотина!

      – А король? – запитала я ошелешено.

      – Та хіба з ним можна про щось таке говорити? Розумієш? Він теж узяв в голову, що доживає останні роки, мало не останні дні. Коли в котроїсь із принцес проб’ється перша сива волосина…

      – Годі!

      – От і він те саме: «Годі, Гарольде, нам треба думати про податки». «Припини, Гарольде, нам треба думати про драконів». «Не варто, нам треба думати про людожерів…»

      – А оті людожери… звідки вони взялися?

      – А звідки вони зазвичай беруться? СКАЧАТЬ