Ключ від Королівства. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ серйозне. Гарольд, не проронивши жодного слова, зсунув мене просто на карту перед Обероном, який сидів тут же й уважно слухав співрозмовників.

      – Це в долинах весна суха, – сказав король, ні на мить не перериваючи розмови. – А за горами, між іншим, ллє, і я не впевнений, що крижана купіль за цих умов – найліпше місце для переходу.

      Він узяв мою руку в свою, підсмикнув рукав (я побачила, на що перетворилася моя кисть, і тільки зараз злякалася). Потягнувся за посохом, приклав до укусу смарагдово-рубінове навершя.

      – …Давайте не будемо ухвалювати поспішних рішень. У нас щонайменше – ще тиждень спокійної дороги. А вас, канцлере, я попрошу дуже детально розповісти про всі переваги вашої пропозиції і недоліки, якщо ви їх бачите.

      Моя долоня із синьої й грубезної зменшувалась на очах до нормальних розмірів і білішала. Як і раніше, болю я не відчувала.

      – Вас, панове радники, я попрошу зайнятися розвідниками – мене турбує недостовірність нових відомостей…

      Він випустив мою руку.

      – Гарольде, я тобою незадоволений.

* * *

      Бідний Гарольд! Мені його стало навіть жаль.

      Він виходив із шатра, ледве тягнучи ноги. Щоб підбадьорити хлопця, я наздогнала його й жваво сказала:

      – А я не злякалася…

      Він глянув на мене, і я аж відсахнулася. Непотрібне йому моє підбадьорення! А от коли б я провалилася крізь землю… І чим швидше, тим краще…

      – Гарольде! – від одного з господарських возів його гукала мати. – Що трапилося?

      – Нічого, ма. Усе гаразд.

      У голосі його бринів такий сум, що мати занепокоїлася всерйоз:

      – Ти був у короля?

      – Мені ніколи, ма!

      І, щоб показати матері, що він дійсно не має жодної хвилини, Гарольд ухопив мене за комір і потягнув туди, де бродили, поскубуючи травичку, наші коні.

      Я мовчала й не опиралася. Видно ж, що парубок сам не свій.

      Він випустив мій комір. Я ледве не впала.

      Відійшов убік і сів до мене спиною на повалене дерево.

      – Навіщо ти била посохом по траві? – запитав він безбарвним голосом.

      – Бо злякалася. Ти мене налякав.

      – Я її налякав… – повторив він з гіркою іронією.

      – Послухай, Гарольде. Тобто скажіть, майстре… А Оберон… тобто його величність, він може будь-які рани отак, навіть не дивлячись, зцілювати?

      Він так довго мовчав, що я вже вирішила – не відповість.

      – Ні. Тільки рани, завдані звичайними, немагічними… тваринами. Ну і людьми з «грубого» світу. А коли ми перетнемо кордон… Слухай, ти справді така тупа?

      – Від тупака чую! – відрізала я.

      І ми посварилися на віки вічні.

* * *

      Заночували на березі річки, на пагорбі, де повівав вітерець, і комарі майже не кусали. Коні паслися в темряві, тихенько пофоркуючи. По всьому табору горіли багаття. Люди вешталися від вогню до вогню СКАЧАТЬ