Ключ від Королівства. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ коли радісні вигуки навколо перетворилися в суцільне ревище, я не відразу зрозуміла, у чому річ. А потім раптом озирнулася – поряд із моїм конем, нога в ногу, плив білий драконокінь Оберона.

      – Втомилася?

      – Ні, – сказала я, намагаючись випростатися в сідлі. (Спина боліла неймовірно.)

      – Хочеш, щось покажу?

      – Хочу, звичайно…

      – Перелазь. – Він подав руку.

      Я не зрозуміла навіть, що він задумав, – усе вийшло само собою. Щойно сиділа на своєму слухняному конику – і ось я вже в сідлі Оберона, на спині білого драконоконя. Попереду мене – довжелезна шия, розвівається на вітрі молочна грива, косує збоку каре око – розумне, майже людське.

      – Поглянь. – Оберон сидів позаду мене, я бачила тільки його руки. – Бачиш усіх цих людей?

      – Бачу.

      – А зараз подивись-но сюди…

      Він підніс до мого обличчя долоню. Я глянула крізь його пальці.

      Нікого не було! Порожня дорога, уздовж дороги – будинки, повзе караван. Бачу Гарольда, він дивиться вбік. Вершника перед Гарольдом бачу… А там, погляньте-но, мій знайомий гачконосий комендант замку, «його милість». А де ж люди вздовж узбіч?

      Оберон прибрав руку, і я знову всіх побачила. Хлопчаків на дахах і на деревах. Малюків на плечах батьків. Жінок, що розмахували хусточками, капелюхами, квітами…

      Подивилася ще раз крізь пальці Оберона – порожньо. Караван іде пустельною дорогою.

      – Чому це так?

      – Звичайним поглядом ти начебто бачиш два світи. Себто поєднання двох світів. А я тобі показую тільки те, що видно «тонким поглядом». Це Королівство. І ти до нього належиш.

      – А… можна ще раз?

      Його рука була біла й тепла. Цього разу я побачила, що на дорозі, окрім каравану, є ще одна жінка – висока, пряма, в довгому плащі. Стоїть на віддалі. Не кричить, не махає руками. Просто дивиться.

      – А це хто?

      – Де?

      Він швидко глянув убік жінки («звичайним поглядом» я її не бачила – вона ховалася за спинами натовпу).

      – А-а-а… це… вона вирішила залишитися.

      – Хіба так можна?

      – У неї серйозна причина.

      – Яка?

      – Ну, Ліно, про це згодом.

      Мить – і мене знов усадовили на спину мого коня. Драконокінь Оберона вигнув шию – і ось він уже далеко попереду, на чолі каравану.

      – Коли розмовляєш із королем, – Гарольд, як і досі, на мене не дивився, – не забувай, будь ласка, додавати «ваша величносте». Якщо Обе… якщо його величність не робить тобі зауваження, це не означає, що він не бачить твого нахабства. Зрозуміла?

      Так я стала частинкою Королівства.

      Це чудово.

      Але, мабуть, мені ще не раз доведеться про це пошкодувати.

      Розділ шостий

      Квіти та змії

      Як тільки поля лишилися позаду, а обабіч дороги простяглися луки й гаї, у голові колони СКАЧАТЬ