Ключ від Королівства. Марина и Сергей Дяченко

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ а я його ще жодного разу не бачила. А наречені принца? Оберон казав, що, здається, аж шість. Нащо так багато? Треба буде розпитати.

      І я, мабуть, задрімала. Бо вночі дуже мало спала, уривцем поринаючи в тривожний сон. І ось я задрімала, і сниться мені, що лечу я без крил все вище й вище в цьому синьому небі, а ластівки навколо водять хороводи…

      – Ну, розляглася! А вчитися хто буде?

      З переляку я так і сіла. Гарольд стояв поряд – рішучий і похмурий.

      – Це ти мене вчитимеш?

      – Ні, дивитися на тебе буду! Швидко вставай. У нас усього півгодини.

      Робити нічого – довелося встати із свіженької травички та йти за ним. Він привів мене на узлісся, кивнув на порослу травою купину й дав у руки посох із потовщенням на кінці.

      – Це посох. Урок перший: маг дороги повинен відчувати небезпеку.

      – Ти ж минулого разу казав, що урок перший…

      – Минулий раз – не рахується! І не перебивай. Отже, маг дороги повинен відчувати небезпеку. Під однією з цих купин у норі – отруйна змія. Вгадай, під якою.

      – Змія?

      – Так! І годі перепитувати!

      – А як визначити? Потицяти посохом?

      Гарольд, наче непритомний, закотив очі під лоба. Мені навіть лячно стало.

      – Ну чому ти сердишся? Ти ж не пояснюєш, як!

      – Отак, – він щосили стримувався. – Береш посох у праву руку. Пеленгуєш, тобто водиш туди-сюди, поки не виникне… таке особливе відчуття в долоні. Ну, ніби ти посохом сприймаєш небезпеку.

      – А як я можу посохом відчувати.

      – Можеш, якщо ти насправді маг! Дій!

      Я слухняно взяла посох у руки. Поводила туди-сюди… Нічогісінько. Гарольд стояв над душею, пропікав мене очима і всім своїм виглядом виказував: добре, аби тебе змія живцем проковтнула, нездаро…

      – Я щось роблю неправильно?

      – Ти все робиш неправильно. Ти повинна ловити посохом тонкі сигнали, розумієш?

      – Як антеною?

      – Як посохом! Давай іще раз.

      Я знову поводила посохом. Придивилася до купин – у двох із них темніли круглі дірки. Нори? А в третій начебто нічого не було.

      – Ось тут змія, – я навмання ткнула пальцем в одну з дір.

      – Ні. Змія не там. І ти нічого не відчула. Ти навіть не намагалася.

      – Я намагалася…

      – Тоді шукай змію!

      Мій посох рухався туди-сюди, як «двірник» на склі машини.

      – Змія там, – я показала на іншу купину.

      – Ні!

      – Можливо, тут узагалі немає змій?

      – Є! Тут зовсім поряд сидить дуже отруйна й страшна змія. Її укус вбиває за кілька хвилин… у страшних муках. Вона прокушує наскрізь чоботи. І навіть кольчугу. Це страшно й небезпечно, розумієш? Думай про небезпеку. Про те, що може з тобою трапитися через кілька секунд!

      Він переборщив.

      Він СКАЧАТЬ