Альбінос, або Ідеальний текст. Сергій Мисько

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ вам три карбованці. Відпрацюєте в палісаднику. Прорвете редиску. А обдурити мене – даремна затія. Я вас наскріб бачу.

      – Вибачте нам. Ми більше не будемо. – Брати стали поруч, опустивши голови.

      – Подякуйте Славку. Він серед нас, мов світлий промінчик, що розігнав темну сутність і вказав нам шлях до щастя. Брехуни. Але прощаю. Я сьогодні добра. Ідіть покуріть на свіже повітря.

      – Там ще йде дощ. – промурмотів Вадик. – Здається.

      – То візьміть парасольку. – Привезена підійшла до вікна. – Хоча не треба. Вже не йде. Стоїть. То зі стріхи крапає. Ми поговоримо кілька хвилин. Не довше. Підете доїти своїх дівок. Ще встигнете на свої гульки.

      Однокурсники поволі вийшли з кімнати покурити на терасі під шум стоячого дощу та обговорити варіанти дозвілля на цей вечір. Творчі теревені скоріше були для них зайвим вантажем.

      – А ти, Славку, почитай ще. Мені цікаво. Ти ще й поет. Не соромся. Утни щось зі свого свіженького.

      Тарілка брехав і не червонів. Йому дійсно кортіло перевершити себе, тобто утнути щось архі-прикольне. Не якісь там солоні жарти, якими вони часто-густо обмінювалися поміж однокурсниками. Це має бути вишуканий витвір мистецтва. Прямо отут, в цій кімнаті, лупонути вже своїм баламутним віршиком межи очі поетесі. Але катма таланту… Ця справа виявилася не вельми доступною для його скромних можливостей. Всі намагання видати якусь римованину, окрім напруження м’язів і появи зморщок на лобі, ні до чого путнього не привели. Він натужно відкрив рота, мов під час позіхання. Даремно – звідти нічого не прозвучало. Його погляд зупинився на столику у кутку кімнати. Біля телефонного апарату стосики газет і журналів з публікаціями творчості поетки Абпорт. Він розгледів деякі заголовки. Ці словосполучення виявилися рятівною соломинкою. Новоявлений поет вичавив із себе недолугий віршик. Тобто перше, що спадало на думку, опісля прочитання «рятівної соломинки»:

      – Термін експлуатації. Людини розумної. Без гарантії. Чітко обмежений часом, що пробубнить німий годинник. Старі люди, мов малі діти і навпаки. Воліють бути доглянути. ми. Ми молоді теж такими будемо, якщо все буде добре. Так от чи не от. Шепочуть пенсіонери собі під носа колискові і скоріше за все не чують, бо вже мабуть глухі.

      Славко замовк. Ні, не тому що відчув всю недолугість становища. Йому раптом згадалися дитяча забавка. Свого часу він змайстрував з пластмасового діда Мороза, якого за звичай ставили під ялинку на новорічні свята, скарбничку. Назбирав достатньо дзвінких монет. Настав час скористатися скарбом. Але – зась. Він кілька разів кидонув об підлогу бідолашну іграшку. Пластик не розбивався. Єдиний вихід: розрізати Мороза, вставивши лезо ножа в шпарину для вкидання монет. Щось подібне відбувалося й на тепер. Потрібен був не класичний варіант, а радикальний бзик аби не завести ситуацію у глухий кут. Хай він буде в очах цієї поетки невдахою, а ніж брехуном.

      Тарілка гордо підняв голову і урочисто завершив віршо-складання:

      – А взагалі все, що не відбувається, то на краще, СКАЧАТЬ