Її. Сергій Мисько

Чтение книги онлайн.

      – Та він цим спокоєм усіх дітей в дворі причарував. Грали у якісь божевільні ігри. Як то кажуть в тихому болоті чорти живуть. А тепер ще й сумувати будеш?

      – Буду! Вже сумую. Він найкращий!

      – Не сумуй. Мабуть він тобі подобається… Підростеш. Станеш дорослою. Знайдеш свого Ктататика. Колись… Я тобі правду кажу. Якщо не забудеш, – намагалася заспокоїти свою онучку мудра бабуся-княгиня.

      – Ктататик – мій найкращий і єдиний друг. Хоча й дражнив мене ірискою, але він добрий і не дурний. Навчив, як з поганих людей робити хороших. Треба вказати на них вказівним пальцем, промовляючи чарівне слово. Одного разу ми спостерігали, крізь паркан, як на вулиці дядько сперечався з тьотею. Може вона його наречена, чи ще хтось. Дуже кричав і хотів вдарити, а вона плакала. Костик показав на нього своїм вказівним пальчиком і сказав: «Жхсцчшщ!». Той відразу й замовк, аж принишк. Став посміхатися. Потім поцілував ту тьотю.

      – Молодець… Як добре, що він переїхав. А я й не знала, – хитаючи головою, занепокоєно прошепотіла баба Оля.

      Її продовжила розповідати бабуні свої плани на найближче майбутнє:

      – Я буду вчитися дуже швидко. Закінчу школу за вісім… ні, за сім років. Відразу стану дорослою і гайда шукати Ктататика. Знайду його. Потім буде видно. Головне знайти його.

      – Чого доброго, а такі рано чи пізно дають самі про себе знати. Аби тільки він не почав тебе шукати…

      – Знайду. Побачите. Ми будемо шукати одне одного одночасно і обов’язково знайдемося.

      – Знайдетеся, – стримано сказала Ольга Фалімонівна.

      – Ми одружимося. Потім у нас народиться донечка. Назвемо її Ірою, як мене. Ми будемо жити в казці, яку самі придумаємо. Ось. Будемо жити-поживати і все буде краще ніж ви можете собі уявити.

      – Вірно. А поки що тобі треба рости і набиратися сили, то ж підемо снідати. Спочатку помий руки.

      – Скільки можна мити ці руки? Ба, а мої руки вже не хворі. Не кольоровішають. Тільки коли мене дістають всілякі дурні.

      – От і добре. Лікарі правильно попередили, що це вікове і згодом минеться. Переростаєш.

      – А снідати не хочу. Я вже дома їла вівсянку.

      – Я все зрозуміла. Їсти треба в апетит, – повчально промовила Ольга Філімонівна. – Не хочеш їсти? Добре. Тоді чекай морозива. Посидимо ще трішки. Чудовий ранок.

      Вони сиділи на лавці. Її бовтала ніжками і посміхалася. У них обох був гарний настрій.

      – Бабуню, розкажи мені будь-ласочка. Чому мене називають Її?

      Бабуня деякий час вагалася, поправляючи окуляри в золотій оправі:

      – Все просто. Невже тобі тато не розповідав?

      – Розповідав. І мама. А ти сьогодні ще не розповідала, – мала так щиро посміхнулася, не залишивши бабусі іншого вибору, як в соте переповісти знайому історію. – Ну, будь-ласочка. Тільки не кажи, як татко: «Не їж мій мозок своїми питаннями».

      – Моя версія така. Тато хотів назвати тебе Ірою, а мама Іридою. СКАЧАТЬ