Код да Вінчі. Ден Браун

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ людина», – категорично відповіла вона. – Цей малюнок завжди був моїм улюбленим серед робіт да Вінчі. Ним Соньєр хотів привернути мою увагу.

      – Зачекайте. Ви сказали, куратор знав про ваш улюблений мистецький твір?

      Вона кивнула.

      – Я перепрошую. Про це важко говорити. Жак Соньєр і я… – Софі закашлялась, – ми посварилися десять років тому, – сказала вона й далі говорила пошепки, – ми майже не розмовляли відтоді. Цієї ночі, коли в наш відділ зателефонували, що його вбито, і я побачила світлини його тіла і текст на підлозі, то зрозуміла, що він намагається щось мені передати.

      – Завдяки «Вітрувіанській людині?»

      – Так. І літерам P. S.

      – Постскриптуму?

      Вона похитала головою.

      – P. S. – то мої ініціали.

      – Але ж ваше ім’я – Софі Неве!

      Вона опустила очі.

      – P. S. було моїм прізвиськом, коли я жила з ним, – вона почервоніла, – це означало Princess Sophie, принцеса Софі. Це, звичайно, дурниця. Але це було багато років тому. Коли я була маленькою дівчинкою.

      – Ви були знайомі з ним, коли були маленькою дівчинкою?

      – Дуже добре, – відповіла вона, і на її очах з’явились сльози, – Жак Соньєр був моїм дідом.

      Розділ 13

      Час настав.

      Виходячи з чорного «ауді», Сайлас відчував себе сповненим сили, а нічний вітерець розвівав його простору сутану. Грядуть великі зміни.

      – Hago la obra de Dios, – прошепотів він, рухаючись до входу в церкву. – Я роблю Божу справу.

      Він підняв свій білий, як у фантома, кулак і тричі постукав у двері. Через якусь мить засуви величезної дерев’яної брами почали рухатись, і сестра Сандрін привітала його. То була невеличка жінка зі спокійними очима, і Сайлас знав, що зможе легко здолати її, але він поклявся не застосовувати сили, поки це не стане необхідним. Вона служниця храму, і то не її вина, що братство обрало її церкву схованкою для наріжного каменя. Її не варто карати за гріхи інших.

      – Ви американець? – спитала вона, заводячи його до храму. У нішах нефів було тихо, як у могилі, єдиною ознакою життя тут був слабкий запах ладану, який лишився після вечірньої меси.

      – Я родом француз, – відповів Сайлас, – прийняв чернецтво в Іспанії, а зараз вчуся в Сполучених Штатах.

      Черниця кивнула.

      – І ви ніколи не були в Сен-Сюльпіс?

      – Я зрозумів, який це страшний гріх.

      – Вона краща вдень.

      – Не сумніваюсь. Одначе я дуже вдячний вам, що ви надали мені цю можливість вночі.

      – За вас просив абат. Напевне, у вас є дуже могутні друзі.

      «Ти навіть не уявляєш, які могутні», – подумав Сайлас.

      Ідучи за сестрою Сандрін до бічного нефа, він був вражений, наскільки аскетичною виявилася Сен-Сюльпіс. Усередині було порожньо й холодно, оздоблено дуже скромно, що нагадало йому аскетичні собори в Іспанії. Коли він дивився на височенне склепіння з опорами, йому здалося, СКАЧАТЬ