Код да Вінчі. Ден Браун
Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Код да Вінчі - Ден Браун страница 14

Название: Код да Вінчі

Автор: Ден Браун

Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»

Жанр: Триллеры

Серия: Роберт Лэнгдон

isbn: 978-617-12-3899-2, 978-617-12-3900-5, 978-617-12-3397-3, 978-1-5247-1582-3

isbn:

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      На лінії прозвучали сигнали.

      Один, другий, третій.

      Нарешті відбулося з’єднання.

      Та замість очікуваного оператора з посольства Ленґдон раптом почув французький автовідповідач. Як не дивно, але записаний голос видався йому знайомим: то був голос самої Софі Неве! Спантеличений, він обернувся до неї.

      – Я перепрошую, мадемуазель Неве, чи не помилились ви?

      – Ні, це саме той номер, – швидко відповіла Софі, ніби передбачала зніяковіння Ленґдона. – У посольстві автоматична система повідомлень. Ви маєте набрати комутатор, щоб прослухати своє повідомлення.

      – Але… – почав Ленґдон.

      – Це трицифровий код на папірці, який я вам дала, – Софі кинула Ленґдону мовчазний блискавичний погляд. Її очі ніби слали чіткий меседж: Не ставте запитань. Робіть, як вам сказали!

      Ошелешений Ленґдон набрав цифри з папірця: 454. Попереднє повідомлення вмить урвалося, і він почув електронний голос, який заговорив французькою:

      – У вас одне нове повідомлення.

      Очевидно, 454 було кодом до її автовідповідача, щоб вона могла слухати повідомлення, коли її не було вдома.

      «Я прослуховую повідомлення цієї жінки?»

      Повідомлення стало проговорюватись, і то був голос Софі:

      – Містере Ленґдон, – почувся схвильований шепіт, – не реагуйте на це повідомлення. Просто спокійно прослухайте його. Ви зараз у небезпеці. Тримайтеся до мене якомога ближче.

      Розділ 10

      Сайлас сидів за кермом чорного «ауді», яке Учитель приготував для нього, і дивився на величну церкву Сен-Сюльпіс. Підсвічені знизу прожекторами, дві її дзвіниці здіймалися вгору, як дужі вартові. З обох боків ряди рівних контрфорсів виступали, як ребра красивого звіра.

      «Ці погани у самому домі Господа ховають свій наріжний камінь». Він збирався знайти його і віддати Учителеві, щоб вірні отримали назад те, що братство багато років тому викрало в них.

      Яким могутнім це зробить «Opus Dei»!

      Припаркувавши «ауді», Сайлас видихнув, наказуючи собі зосередити розум на тому, що мають зробити його руки. Спогади про своє життя до того часу, як люди з «Opus Dei» врятували його, все ще не давали йому спокою…

      При народженні його назвали не Сайласом, а якимось іншим іменем, тепер він навіть не може пригадати, як його звали батьки. Коли йому було сім років, він утік з дому. Його вічно п’яний батько, здоровенний вантажник з марсельського порту, весь час звинувачував матір у тому, що хлопець народився альбіносом.

      Однієї ночі він побив її так сильно, що мати Сайласа вже не підвелася. Хлопець стояв біля нерухомої матері з нестерпним почуттям провини.

      «То я винен!»

      Ніби якийсь демон вселився в нього: він вскочив у кухню, схопив ножа, побіг до спальні, де його батько лежав на ліжку в п’яному дурмані. Не вимовивши ні слова, хлопець змусив батька заплатити за те, що той вчинив.

      Він утік від того, що СКАЧАТЬ