Учень архітектора. Элиф Шафак

Чтение книги онлайн.

      – Я дуже рада, що ти не покинув слона, гіацинтовий хлопчику. Який ти добрий!

      – Ваша високосте… – почав Джахан, але не договорив.

      І тут вона зробила таке, чого він би зроду не уявив. Вона торкнулася його. Погладила по обличчю, ледь натиснула на щоку – неначе шукала оту заповітну єдину ямочку, яка нині ховалася під схвильованим рум’янцем.

      – Добре серце маєш, погоничу. Я би хотіла частіше проводити з тобою вечори.

      Зачарований, ошелешений її прихильністю, Джахан не міг ані поворухнутися, ані дихнути, тим паче не міг щось вдячне їй відказати. Він не мав часу ні радіти, ні вигадати нову історію. Він міг лише дивитися, як вона віддаляється, і гадати, чи повернеться вона.

      – Гей, погоничу, де тебе шайтан носить?

      Джахан вийшов подивитися, хто там надворі кричить. Перед ним стояв, упершись руками в боки, Головний білий євнух.

      – Де ти був?

      – Я прибирав…

      – Іди готуйся: Великому муфтію потрібен твій звір.

      – Н… навіщо?

      Гвоздичний Каміль-ага ступив уперед і дав хлопцеві ляпаса:

      – Ти чого питаєш? Ану роби, що наказано!

      Із допомогою інших доглядачів Джахан почепив на спину слонові ховду.[26] Коли Чота був готовий, євнух кинув на них майже зневажливий погляд:

      – Виїжджай! Санґрам покаже тобі шлях. Судять відступника!

      – Так, ефенді, – сказав Джахан, зовсім не розуміючи, про що йдеться.

      Був гамірний ранок п’ятниці, сіялася мжичка. Джахан і Санґрам, сидячи в ховді, просувалися вулицями, то униз, то під гору. Те, що відмовився пояснити йому Головний білий євнух, Джахан зміг випитати у Санґрама. Їм належало взяти з собою Великого муфтія і привезти його на площу, де мали допитувати проповідника-суфія, відомого своїм вільнодумством. Для головного духівника султан прислав свого слона, щоби продемонструвати, як він підтримує улемів.[27] Султан особисто на суд не прибув – і відхилив запрошення Великого муфтія – це вказувало, що він бажав триматися подалі від теологічних дебатів.

      Коли вони минали давній цвинтар, з якого виднілася бухта Золотий Ріг, слон раптово зупинився. Джахан підганяв його, але Чота застиг на місці.

      – Я чув про цих тварин дивну річ, – зауважив Санґрам. – Кажуть, ніби слон сам обирає місце, де йому померти. Оцей, здається, його знайшов.

      – Що ви таке кажете? Чота – ще дитина, – заперечив Джахан, якого ці слова схвилювали.

      Санґрам знизав плечима. На щастя, Чота знову рушив, і слова Санґрама забулися так само швидко, як і трапилася ця несподіванка.

      Минув полудень, і вони зупинилися перед будинком Великого муфтія. Поряд з особняком стояли різьблений із вапняку голубник, альтанка з балдахіном, обплетена рослинами, а консольні вікна помешкання виходили на Босфор. Джахан зацікавлено роздивлявся це місце. Помітив, що СКАЧАТЬ