Учень архітектора. Элиф Шафак

Чтение книги онлайн.

      – Ви думаєте, це ми викликали бурю? Чи ви при своєму глузді? – вигукнув Джахан, але його слів не чути було за наріканням матросів. Його ніхто не послухав. Хлопчик безпорадно подивився на Ґураба.

      – Ну чому ти нічого не робиш?

      – А що я зроблю? – знизав той плечима. – Іди з капітаном поговори.

      Джахан стрімголов помчав нагору. На палубі було справжнє пекло. Море нуртувало, здіймало хвилі, кидалося навсібіч. Мокрий і ошалілий, чіпляючись за поруччя, щоб не змило, Джахан ішов на хрипкий голос капітана. Схопивши за руку, став благати його спуститися у трюм і вгамувати матросів, доки ті не завдали шкоди слонові.

      – Хлопці стривожені, – сказав капітан. – Вони не хочуть на борту білого слона. Не звинувачуй їх.

      – То що, ви його за борт викинете?

      Капітан глипнув на хлопця так, наче таке не спадало йому на думку.

      – Ти можеш лишитися, – мовив він. – А тварину – геть.

      – Я не допущу, щоби Чота втонув!

      – Він уміє плавати.

      – У таку негоду?! – закричав Джахан, ледь не плачучи. І тут у нього з’явилася нова думка, а разом з нею зажевріла надія: – А що скаже султан Сулейман, коли дізнається, що ви зробили з його подарунком?

      – Краще гнів султана, ніж гнів моря.

      – От ви кажете, що білий слон на борту – це погана прикмета. Але ж убити його – то ще гірша прикмета!

      Жуючи вуса, капітан промовив:

      – Я вам дам шлюпку. Тут неподалік є острів. У вас усе буде гаразд.

      Шлюпку спустили на воду. Ґураб і Джахан великими очима дивилися на неї.

      – Залазьте, – сказав капітан.

      – Слухайте, до чого тут я? – обурився Ґураб. – Слон же не мій.

      – Ну… – капітан звернувся до Джахана. – А ти?

      Хлопчик не мав вибору – він просто погодився на те, що було вирішено замість нього. Він мовчки зійшов у шлюпку, на смерть переляканий.

      – Мені подобається притча про пророка Сулеймана, – мовив капітан, і ще одна велика хвиля накотилася на палубу. – Двоє жінок сперечалися, хто з них матір дитини. Несправжня мати каже: розрубайте дитину навпіл. А рідна мати на це не погодилася. Отепер всім зрозуміло, хто тут справжній погонич, а хто – самозванець!

      Чоту вивели на палубу; слон шаленів від страху, послизався на мокрих дошках. Після кількох спроб матроси припинили марну справу – і зіштовхнули його просто в море. Слон із пронизливим вереском полетів у воду. Вода, темна і скажена, проковтнула його, мов яєчну шкаралупу.