Білі зуби. Зеді Сміт

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ приховати ті кілька монет під серветкою могла з’явитися у Самадовій голові, Мухул – Ардашір Мухул, котрий керував рестораном і жилавий тулуб котрого сновигав туди-сюди залою, одним оком посилаючи улесливі вітання клієнтам, а другим наглядаючи за працівниками, – Мухул уже запопав його.

      – Сааамааадее, – він завжди говорив єлейно і масно, – ти вже поцілував якусь задницю нині, братіку?

      Самад і Ардашір були далекими родичами, хоча Самад і був старшим на шість років. З якою радістю (чисте благоденствіє!) Ардашір у січні минулого року відкрив листа від свого старшого, розумнішого, привабливішого зовні кількаюрідного брата, котрому не вдалося знайти роботу в Британії, а тому чи не міг би він…

      – П’ятнадцять пенсів, брате, – сказав Самад, розкриваючи долоню.

      – Нічого, мало-помаленьку і збереться жменька, – відказав Ардашір, складаючи свої риб’ячі губи в натягнуту мертвотну посмішку, – кидай їх у пісяльний горщик.

      Пісяльним горщиком називали невелику риночку, примощену біля службових туалетів, у яку скидалися всі чайові, аж поки їх не ділили між усіма вже перед ранком. Для молодих м’язистих, привабливих кельнерів, як-от Шіва, це було значною несправедливістю. Шіва був єдиним хінді серед усього персоналу, проте йому прощали відмінності в релігійних поглядах через його винятковий дар офіціанта. За вечір Шіва міг заробити на чайових не менш як чотири фунти, особливо якщо в куточку сиділа заплакана, щойно розлучена британка, на котрій він міг випробовувати силу плавних ударів своїх довгих вій. Йому так само вдавалося виманювати гроші з продюсерів та режисерів у сорочках-поло (ресторан розташовувався в самому центрі лондонського театрального світу, а то були все ще часи Верховного Суду, симпатичних хлопчиків та побутових п’єс), котрі робили Шіві компліменти і, спостерігаючи, як хлопець вправно й провокативно рухає задом, простуючи до бару і назад, клялися, що він міг би отримати будь-яку роль, яку б захотів, якби хтось адаптував до сцени «Дорогу в Індію». Таким чином, для Шіви система пісяльного горщика була просто грабунком серед білого дня й відвертим нехтуванням його кельнерськими здібностями. Проте старші чоловіки, як-от Самад у його майже п’ятдесят, або й ще старші, як, наприклад, сивий Мухамед (брат Ардашірового діда) з глибокими зморшками обабіч рота, прорізаними усмішкою молодих літ, котрому було, щоб не збрехати, вісімдесят, – усі вони аж ніяк не мали чого нарікати на пісяльний горщик. Звісно ж, їм було вигідніше приєднатися до колективу, ніж привласнити п’ятнадцять центів, ризикуючи бути зловленими (і позбавленими права на тижневий чайовий заробіток).

      – Усі ви на моєму горбу сидите! – гарчав Шіва, кидаючи над ранок у горщик свої п’ять фунтів. – Ви всі в мене на шиї! Хто-небудь, поскидайте з мене цих невдах. Це була моя п’ятка, а тепер її треба поділити у шістдесят п’ять мільйонів довбаних способів і роздати цим невдахам. Це що – комунізм?

      І всі решта тихли й намагалися уникати його погляду, і вдавали, що займаються іншими речами; й так було доти, доки одного вечора, СКАЧАТЬ