Безчестя. Джон Максвелл Кутзее

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ – огидне видовисько, але не огидніше, з певної точки зору, за вправляння того ж чоловіка на жіночому тілі.

      Залишається Сорайя. Він мусить перегорнути останню сторінку, але натомість платить детективній агенції, аби вони відшукали її. За кілька днів він уже знає її справжнє ім’я, її адресу, її телефонний номер. Він телефонує о дев’ятій ранку, коли чоловік та діти вже мали б піти з дому.

      – Сорайє, – каже він. – Це Девід. Ти як? Коли я знову зможу побачити тебе?

      Западає довга тиша, а потім вона озивається:

      – Я не знаю, хто ви, – каже вона. – Ви турбуєте мене в моєму власному будинку. Я вимагаю, аби ви більше ніколи не телефонували мені, ніколи.

      «Вимагаю». Мабуть, вона мала на увазі «наказую». Його дивує її верескливість – раніше на це й натяку не було. Та, зрештою, на що ще розраховувати хижакові, коли він вдирається до лисиччиного гнізда, до домівки її дитинчат?

      Він кладе слухавку. Тінь заздрості до її чоловіка, котрого він ніколи не бачив, пронизує його тіло.

      Два

      Без четвергових інтерлюдій тиждень безбарвний, як пустеля. Трапляються дні, коли він не знає, куди подітися.

      Більшість часу він проводить в університетській бібліотеці, читаючи все, що вдається знайти про широке коло Байронових знайомств, додаючи нотатки до тих, що вже заповнили дві товстих папки. Насолоджується пізньою пообідньою тишею читальної зали, зворотною прогулянкою додому: свіжим зимовим повітрям, вологими мерехтливими вулицями.

      У п’ятницю ввечері, повертаючись додому довгим кружним шляхом через старий парк коледжу, він помічає попереду одну зі своїх студенток. Її звуть Мелані Ісаакс, вона відвідує його курс, присвячений романтикам. Не найкраща студентка, але й не найгірша: достатньо розумна, але без жодної власної думки.

      Вона не поспішає, тож незабаром він наздоганяє її та вітається:

      – Привіт.

      У відповідь Мелані всміхається радше хитрою, ніж сором’язливою усмішкою, і киває. Вона маленька й худенька, має коротко підстрижене чорне волосся, широкі, майже китайські, вилиці та великі темні очі. Її вбрання завжди вражає. Сьогодні це темно-бордова міні-спідниця, светр гірчичного кольору та чорні колготки; золоті брязкальця на поясі пасують до золотих кульчиків.

      Він злегка закоханий у неї. Невелика дивина: рідко минає семестр, коли він не закохується в котрусь із дівчат зі своєї групи. Кейптаун – місто рясної краси і красунь.

      Чи відомо їй, що він поклав на неї око? Напевно. Жінки відчувають такі речі, вагу сповнених бажанням поглядів.

      Дощ щойно вщух; у канавах обабіч доріжки тихо дзюркотить вода.

      – Моя улюблена пора року, моя улюблена пора дня, – зауважує він. – Ви живете десь тут?

      – За парком. Винаймаю кімнату.

      – Кейптаун ваше рідне місто?

      – Ні, я виросла в Джорджі.[11]

      – Я живу неподалік. Можна СКАЧАТЬ