Талісман. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Ну, ти ж знаєш, що це за місце, так?

      – Не дуже. Знаю зовсім трохи.

      – О, це ще та діра. Вони там їдять те, що переїдуть на дорозі. Горилавілль. Спершу їси пиво, а тоді випиваєш кухоль. Щось таке.

      – Дякую за попередження, – сказав Джек і виліз із машини.

      Комівояжер помахав рукою, і «ферлейн» помчав далі. За мить авто стало чорною цяткою, що гналась до низького помаранчевого сонця.

3

      Приблизно милю дорога тяглася через нудні та пласкі сільські краєвиди – далеко попереду Джек запримітив маленькі двоповерхові щитові будиночки, що скупчилися на краю полів. Поля були коричневими та порожніми, а будинки зовсім не скидалися на фермерські. Безладно розкидані, вони дивилися на спустошені поля в сірій непорушності, яку коли-не-коли переривало жалібне скавуління машин на далекій I-90. Не мукали корови, не іржали коні – не було ані тварин, ані фермерської техніки. Біля одного з будинків тулилося з півдюжини розбитих та іржавих машин. У цих будинках могли жити тільки люди, які настільки не любили собі подібних, що навіть Оутлі здавався їм перенаселеним. Порожні поля були для них урвищем, що відмежовує їхні облуплені замки.

      Зрештою Джек вийшов на роздоріжжя, що виглядало точнісінько, як у мультиках: дві вузькі безлюдні дороги перетинають одна одну в цілковитій порожнечі, щоб розійтися потім в нікуди. У Джека вже почали виникати сумніви щодо правильності обраного шляху, тому він поправив на спині наплічник і попрямував до високої іржавої труби з прибитими до неї не менш іржавими прямокутниками, на яких було написано назви вулиць. Може, зійшовши з траси, треба було повернути ліворуч, а не праворуч? Згідно зі знаком, дорога, що йшла паралельно до траси, називалася ДОҐТАУН-РОУД. Доґтаун[76]? Джек поглянув на неї і побачив лише чорну смужку асфальту, яка тягнулася крізь безкінечні абсолютно пласкі поля, порослі бур’яном. Згідно з тим же дороговказом, смужка асфальту під його ногами називалася МІЛЛ-РОУД. Приблизно за милю вона пірнала в тунель, вхід до якого майже зник за кронами похилених дерев та дивним килимом із плюща, що скидався на лобкове волосся. Крізь плющ виднівся білий знак, який, певно, ним же й підтримувався. Слова були надто дрібними, щоб їх можна було прочитати. Джек засунув руку в кишеню та дістав монету, яку йому дав капітан Фаррен.

      Шлунок нагадав про себе. Треба було швидше пообідати, тож хлопчик мав рухатися і знайти місце, у якому можна було б заробити на їжу. Вирішив не сходити з Мілл-роуд, принаймні поки не пройде тунель і не погляне, що за ним. Джек почимчикував уперед, а пітьма, що зяяла між переплетеними кронами дерев, згущувалася з кожним його кроком.

      Холодний, вогкий, насичений цегляним пилом і зораною землею тунель, здавалося, втягнув хлопчика в себе, а тоді почав стискатися навколо нього. Джек на мить злякався, гадаючи, що тунель веде його під землю – не було ніякого світла в кінці, – але тоді збагнув, що асфальт іде рівно. «УВІМКНІТЬ ФАРИ», – попереджав знак перед в’їздом. Джек врізався в цегляну стіну та відчув, як на руки йому посипалися кам’яні крихти.

      – Фари, СКАЧАТЬ