Талісман. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ зараз. Перш ніж Озмонд не вирішив, що хоче й далі допитувати мого придуркуватого синочка.

      – Вам дуже перепаде? – запитав Джек.

      Капітан злегка всміхнувся.

      – Якщо ти підеш, у мене не буде проблем. Я можу сказати, що відіслав тебе назад до матері або що так розлютився, що забив тебе до смерті дерев’яною ломакою. Озмонд повірить і в те, і в інше. Він не про те зараз думає. Усі вони. Вони чекають на її смерть. І це трапиться скоро. Якщо тільки не…

      Він не завершив.

      – Іди, – сказав Фаррен. – Не барися. А коли почуєш наближення Морґанового диліжанса, тікай з дороги й біжи далеко в ліси. Далеко. Інакше він почує тебе, як кіт чує щура. Він миттєво відчуває, коли щось виходить з-під контролю. Його контролю. Він диявол.

      – А я почую його наближення? Його диліжанса? – нерішуче запитав Джек. Він поглянув на дорогу, що простягалася за рештками діжок. Вона здіймалася вгору, аж до краю соснового бору. Там буде темно, подумалося йому… А якщо Морґан їхатиме з іншого боку… Страх і самотність пронизали його найгострішою, найлютішою хвилею нещастя, знаного донині. «Спіді, я не можу зробити це! Хіба ж ти не знаєш? Я просто дитина!»

      – У диліжанс Морґана запряжено шість пар коней, і тринадцятий кінь – попереду, – сказав Фаррен. – І коли вони летять галопом, чортів катафалк торохтить, наче грім, що котиться землею. Ти точно почуєш його. Вистачить часу, щоб заховатися. Тільки переконайся, що ти добре заховався.

      Джек щось прошепотів.

      – Що? – різко перепитав Фаррен.

      – Я сказав, що не хочу йти, – лишень трішки гучніше повторив Джек. Сльози підступили так близько, що він розумів: варто їм потекти, як він не зможе спинити цей потік, втратить контроль над собою і благатиме капітана Фаррена забрати його звідси, захистити, що-небудь…

      – Гадаю, вже надто пізно думати про те, чого ти хочеш, – сказав капітан Фаррен. – Я не знаю нічого про тебе, хлопче, і знати не хочу. Не хочу навіть знати твого імені.

      Джек стояв і дивився на нього. Його плечі згорбилися, очі пекли, а губи тремтіли.

      – Розправ плечі! – несподівано люто гаркнув капітан Фаррен. – Кого ти збираєшся рятувати? Куди ти йдеш? Та, судячи з усього, ти й десяти футів не подолаєш! Ти надто малий, щоб бути чоловіком, але міг би хоча б прикинутися, правда? Ти виглядаєш, як побитий пес!

      Зачеплений за живе, Джек виструнчився і висушив сльози. Його погляд упав на останки візникового сина, і в голові промайнуло: «Принаймні я не там, поки що. Він має рацію. Жалість до себе – це розкіш, яку я не можу собі дозволити». Це правда. І все-таки він трохи сердився на капітана зі шрамом через те, що той допік його і так легко натиснув на потрібні важелі.

      – Краще, – сухо сказав капітан. – Не набагато, але краще.

      – Дякую, – саркастично відповів Джек.

      – Тобі нема куди відступати, хлопче. Озмонд женеться за тобою. Морґан також скоро кинеться навздогін. І, можливо… Там, звідки ти прийшов, також будуть проблеми. СКАЧАТЬ