Душа окаянна. Дарина Гнатко

Чтение книги онлайн.

      – Випий, дитино.

      Марта відповіла злим поглядом і похитала головою.

      Знахарка поглянула на Красногляда.

      – Пий! – похмуро наказав той Марті з натиском у голосі і раптом опинився поряд, ухопив дочку за руку й просичав прямо в залите слізьми лице. – Пий, тварюко, інакше сам заллю тебе цим зіллям.

      Марта вперто захитала головою.

      – Ні!

      Ще мить, і розлючений Красногляд жбурнув Марту на ліжко з такою силою, що в неї заболіло все тіло. Вона заметалась, запручалася в його дужих руках, хотіла крикнути, та горло боліло нещадно.

      – Лий в неї зілля, Вівдю!

      Марта хрипко загарчала, запручалася з новою силою, та не дарма ж панотця Саву кликали причащати одержимих нечистим духом, котрі з такою силою зціплювали зуби, що аж щелепи скреготали. Боляче, немилосердно вп’явся він пальцями в лице дочці, примушуючи розтулити рота, і як не пручалась та, як не боролася відчайно, та переміг сильніший батько, й огидна, гірка рідина потекла їй в рота, змушуючи кашляти, захлинатись, але ковтати, ковтати ту огиду й тим убивати дитину.

      А батько хрипів над нею.

      – Давай, Вівдю, ще! Вона ж половину пролила!

      Вівдя засумнівалась.

      – Не знаю, батюшко, померти може.

      Отець Сава позирнув на затихлу Марту.

      – Нічого з нею, нечестивицею, не подіється. Лий!

      Вівдя Цапчиха, удовиця коваля Зиновія Цапка з невеличкого хутора під Диканькою, жіночка була байдужа. Вправно від матері навчена знання на травах, могла зілля зварити таке, щоб дівці котрій парубка привабити, небажаної дитини позбутися або й взагалі суперницю з світу звести. Тільки обернулася, позирнувши на Красногляда, й послушливо налила ще зілля в скляночку. Знесилена Марта вже не так відчайно пручалась, і Цапчиха з легкістю влила в неї ще півсклянки того зілля. Випростала спину.

      Красногляд поглянув запитливо.

      – А тепер що?

      Вівдя спокійно всілася на стільчик.

      – Будемо чекати.

      Отець Сава поглянув на дочку й наткнувся на її ненависний погляд.

      – Бог покарає вас за це, прийде час, і ви гірко поплатитеся за смерть мого дитяти, – тихим, утомленим голосом проказала Марта, здригаючись від холоду й закутуючись у ковдру.

      – Гріх проклинати батька, – звучним, ієрейським голосом виголосив отець Сава. Марта промовчала, зневажливо покрививши блідни́ми вустами, та відвернулася. Ще має нахабство повчати, тиран, який знає тільки одне – догоджати собі, топчучи почуття інших, ще й гріхом лякає. Дарма, вона ще помститься йому, нехай і стане дружиною того полковника, та ославить і себе, і його, тепер вже все байдуже, пику вона батьківську вткне в багно, аби не пишався родичанням тим клятим з полковником, а проклинав той день, коли заскочила йому думка покалічити її життя.

      Спливав час. Отець СКАЧАТЬ