Крістіна. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      Лебей ковтнув газованки й підвів погляд у небо.

      – Триває Громадянська війна, і раптом настає «час броньованих кораблів». Потім – «час кулеметів». Далі не зогледишся, як ось уже «час електрики» і «час бездротового зв’язку», і нарешті – «час атомної бомби». Усе відбувається так, наче всі ці ідеї походять не від окремих людей, а від якоїсь великої хвилі розуму, яка ніколи не перестає пливти… якоїсь хвилі іншого розуму, що надходить з-поза меж людського.

      Він подивився на мене.

      – Деннісе, ця ідея мене лякає, якщо я забагато її обдумую. У ній неначе є щось таке… ну, однозначно нехристиянське.

      – І для вашого брата настав «час продати Крістіну».

      – Можливо. Екклезіаст сказав, що кожній справі під небом є своя година – час садити й час виривати посаджене, час війни і час миру, час скласти зброю і час збирати каміння. Погане на кожне хороше. Тож якщо в житті Роллі був «час Крістіни», то, можливо, настав і час для нього розпрощатися з Крістіною.

      – Якщо так, то він мусив про це знати. Він був звіриною, а звірі дуже чуйно дослухаються до своїх інстинктів.

      – А може, він зрештою просто втомився від неї, – закінчив Лебей.

      Я кивнув на знак згоди, переважно тому, що вже хотілося йти, а не тому, що це пояснення цілком і повністю мене задовольняло. Джордж Лебей не бачив тієї машини того дня, коли Арні верещав на мене, що треба повертатися. Зате я її бачив. «Плімут» 1958 року не мав вигляду автомобіля, який тихо-мирно спочивав у гаражі. Він був брудний, пом’ятий, з тріщиною на вітровому склі, з майже відірваним бампером. Він скидався на труп, викопаний з могили й покинутий гнити на сонці.

      Я подумав про Вероніку Лебей і здригнувся.

      Немовби прочитавши мої думки (принаймні частково), Лебей сказав:

      – Мені дуже мало відомо про те, як мій брат жив і що відчував протягом останніх років свого життя, але знаєш, Деннісе, я впевнений в одному. Коли він відчув, у 1965-му чи коли там, що настала пора відправити машину на відпочинок, він поставив її в гараж. А коли відчув, що час виставити її на продаж, він виставив її на продаж.

      Джордж ненадовго замовк.

      – І я не маю чого більше тобі сказати, крім того, що я вважаю, твій друг буде щасливішим, якщо спекається тієї машини. Я уважно до нього придивився, до твого друга. Зараз він зовсім не схожий на дуже щасливого юнака. Чи я помиляюся?

      Це запитання змусило мене глибоко замислитися. Ні, зі щастям Арні був на «ви», причому завжди. Але, поки не закрутилося те все з «плімутом», він здавався принаймні задоволеним, ніби уклав з життям якийсь modus vivendi.[61] Не зовсім щасливий, але бодай придатний для роботи.

      – Ні, – відповів я. – Не помиляєтесь.

      – Я не думаю, що братова машина зробить його щасливим. Якщо вже на те пішло, то все буде якраз навпаки, – і він, наче прочитавши думки, що крутилися в моїй голові кілька хвилин тому, продовжив: – Знаєш, я не вірю в прокляття. І в привидів теж, і взагалі в надприродне. Зате СКАЧАТЬ