Оріон Золотий. Театр (збірник). Іван Драч

Чтение книги онлайн.

      Та це ж звичайна арифметика…

      Ні, ні! Мені ж бо краще знати.

      Вірнішого знайти на світі важче,

      Він ставиться до неї як до пам’яті,

      І хоче пам’ять коло себе мати.

      Чи так сказала а чи ні – не знаю.

      Та надто він весь зболений, попечений.

      Заснув, здається. Вийдемо.

      О лицар аспірину! Ти вже тут…

      О лицар седуксену! Ти вже встав!..

      Він встав ще позавчора.

      Досі «вчора» триває в нього.

      Завтра буде аж післязавтра.

      А сьогодні, учора й завтра —

      Для мене лиш сьогодні.

      І так – десятки літ!

      Я – син його. Так, так!

      У цих краях він був – Функе.

      Ось я на фото, бачите?

      Оце сестра. Це мама. А це він.

      Він зараз там. На Заході.

      Живий. Мене він кличе,

      Манить раз у раз.

      Це вам здається? Надто неймовірно.

      Це в вас провина – батькова, жива,

      Така пекуча і така пімстлива…

      Я вчу дітей любові

      І ненависті – теж… теж учу.

      Ти – Смерть. Ти вже прийшла.

      І справді ти з косою, як в казках.

      А я гадав, як всі гадають люди,

      Що ти така лише в казках дитячих.

      А я ж не встиг, нічого ще не встиг!

      Що – я така страшна уже, як Смерть?

      Та я не Смерть, я просто собі баба.

      Хіба мене ви не впізнали, Вчителю?

      Та я ж уборщиця із школи вашої —

      Я Родіона Жлуктяка Горпина.

      У мого батька

      Було чотирнадцятеро дітей,

      Всі – вчителі, і я була учителькою.

      Мого батька спалили у хаті.

      – Виходь, йому казали, – виходь!

      – Згорю у хаті, не піду

      Під ваші смердючі кулі! —

      Кричав, коли горів:

      – Кари катам! Кари! —

      Мене ж стерилізували у концтаборі.

      Я вся, як бачите, тремчу, я хвора.

      Я не могла вже в школі працювати

      Учителькою, і я впросилася

      До вас у школу, щоб і ви не знали, —

      Бути прибиральницею. Жити не могла

      Без школи, без дітей, без цього крику,

      Який для мене в світі найболючіший

      І найсолодший. Було дитя у мене!

      Ховалась я три дні у плавнях,

      І молока у мене не було

      У грудях – я ревно плакала,

      Сльози падали на груди,

      Дитя ковтало солоні сльози, засинало.

      Дитя убили. І мене убили.

      Тож перед вами – лиш тінь моя!

      І тінь моя не дасть йому Мар’яни.

      Оцьому німчикові, цій породі клятій,

      Її забрала я з притулку, виховала,

      Їй матір’ю я стала, хоч я й тінь,

      І тінь моя не дасть йому Мар’яни.

      Я СКАЧАТЬ