Оріон Золотий. Театр (збірник). Іван Драч

Чтение книги онлайн.

      А це, бач, кожна із дівчаток

      Тобі хотіла щось своє спекти,

      Із хліба свого власного.

      Яке ж бо вдатне пшеничне тісто!

      Дивися: жайворонок, ластівка, шпачок,

      Снігур, сорока, соловейко.

      До тебе в вирій прилетіли

      Дитячі душі, тож видужуй швидше!

      Та видужаю. Чую вже: ось-ось

      Зведусь на ноги. Просто ж божевілля!

      І треба так на вересень злягти.

      Дай мені хліба понюхати!

      Я пам’ятаю, коли хліб пекли,

      Коли я біг ще хлопчиком до школи,

      Я чув завжди по запаху із комина,

      Який у хаті хліб печеться:

      Пшеничний, житній чи ячмінь із житом.

      Не знаю кращого на світі запаху.

      Цей запах мертвого зведе на ноги.

      Усе твоє тобі і принесли.

      Чого ж воно – моє?

      Тому, що ти у школу нам приніс

      І перший хліб, і першу казку.

      Воно лежало просто на дорозі.

      Нагнись і підійми —

      І я нагнувся. Не я нагнувся б,

      Хтось би інший зробив це.

      Згадай-но Рильського Максима:

      «Не кидайсь хлібом, він святий!»

      Вчитель вмикає магнітофон.

      Це – Ніна Віща. Голосок який!

      В тиші ночі на полі

      Не раз ми чули дивну мелодію —

      Щойно ж скосили пшеницю!

      Що це за дивні звуки?

      Може, це невидимка-сопілка?

      Може, пташка нічна невідома?

      Ні, це добра фантастична істота —

      Маленький хлопчик з вінком

      Із колосся пшеничного.

      Він на сопілочці все виграє

      Дітям на радість, журі – на досаду.

      А зветься він – Сонцеколос.

      Сонцеколос – дитя Сонця палкого

      І родючої Землі-матері.

      Там, де шумить пшениця,

      Там зводиться Сонцеколос.

      Збирають врожай – він в солому

      Ховається, ледь кучері видно.

      Пісня радісна і смутна в нього.

      Пора іти в Землю, до матері,

      Знову чекати в землі до весни,

      Коли батько Сонце руку подасть —

      І знову він вискочить, і заспіває,

      І пшениця зазеленіє од співу,

      І чим краще він гратиме,

      Тим врожай буде золотіший…

      А цей впізнаєш голосок?

      Та це ж Юрко Сьохін. Чи вгадав?

      Він.

      «Як іволга пролетіла крізь райдугу».

      Іволга була колись-то

      Сіренькою собі пташкою,

      А тепер яке в неї гарне

      Пір’я різнобарвне —

      Жовте і синє, зелене й оранжеве.

      Де ж вона всього надбала,

      Пташка сіренька? А СКАЧАТЬ