Вогняна зима. Андрій Кокотюха

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – Умань. Побачила в новинах, як вчора беркутівці наших пресували – усе, кажу, досить. Повертаюся.

      – Куди?

      – Та сюди ж! – дівчина легенько тупнула ногою. – Коли тут наших побили на Майдані, мама з татом за мною приїхали прямо в гуртожиток. Не хотіла додому їхати, так вони сюди – забрати. Від гріха.

      – Учишся?

      – Київський універ, Шевченка. Біолог, третій курс.

      У кумедній шапочці дівча виглядало старшокласницею.

      – Забрали? Ну, від гріха…

      – Мені битися з ними? Поїхала. Усе одно ніби занять не буде. Чи лікарняний напишуть, у мене мама з поліклініки. А тут таке! Я втекла! – похвалилася Шапка.

      – Знову за тобою приїдуть.

      – Не приїдуть! – вона вперто мотнула головою. – Як припруться, хай тут спробують знайти! Я в Профспілках заховаюся! Мене там уже всі знають! А туди без перепустки наші нікого не пустять! Так що я тепер буду на чаєві, підходьте!

      Волонтерка в хустці вже йшла до інших вартових, і подружка, махнувши на прощання, подріботіла за нею. Провівши дівчину поглядом, Котя сьорбнув напій.

      – Сильно солодкий для мене. Зате ще гарячий, – і відразу, без переходу, продовжив перервану розмову. – Так що кажу, поки цього нема, поки менти не гребуть усіх гамузом. Як почнуть, усіх не перегребуть. Узують народ по повній – згоден. Але вчора я тому типові товчу: командире, коротше, нічого не знаю, не при ділах! Їхав собі у справах. Побачив знайомих. Зупинився привітатися. Пробка величезна, сам, кажу, бачиш. Поки туди, поки сюди – якийсь підор із колорадською стрічкою проколов колесо. Чому мені? Не знаю! Машина не сподобалася. Колір моєї стрічки, бо в нього не такий. Зараз бач, що робиться кругом. Він махає гривою, бо все очевидно. Січеш?

      – Не може бути, аби даішник таке схавав!

      – Не може! Тільки ж він зжер! – Котя переможно реготнув, зробив ще один ковток, намагаючись не попекти губи. – Ще й облизнувся! Бо я реально не міг поїхати геть із пробитим колесом! У мене аварія! Чепе! Що я порушив, питаю? Мовчить. Дивиться своїми порожніми баньками тупими – і мовчить! Сопе у дві дірки! А сьогодні, бач, усім, із ким я був на Хмельницького, шлють повістки! Мене Бог милував! Бо є протокол – аварійна ситуація! Хоп!

      Допивши, Котя пошукав і знайшов смітник, зіжмакав та викинув спорожнілу пластянку. Видобув із кишені куртки цигаркову пачку, витяг сигарету, уставив у рота. Юрій простягнув запальничку, натомість пригостився. Він забув куриво, а Стогов – запальничку.

      – Ходили ваші? Що шиють?

      – Поки нічого. Типу, знаєш, свідки.

      – Чого свідки?

      – Піди запитай. Але там попереджають: погано себе поводитимуть – стануть підозрюваними.

      – У чому?

      – Сам же говорив – для них нема різниці. Щось навішають. Позбавлять прав на півроку. Запросто. Можна відкрутитися, але не всі наші паряться. Один мені так і сказав: знаєш, брате, западло. СКАЧАТЬ