Норма. Софі Оксанен

Чтение книги онлайн.

      Альвар став перед камерою, що лежала на книжній полиці. Вона була нова та дорога. Карти пам’яті не було. Він поклав її на місце і повернувся до парфумерного столика. На краях дзеркала були листівки та фотографії з острову Тенерифе, Родосу, Стокгольму, Таллінну, Афін, Риму та Анталії, Ґран-Канарів, сонячного берега Іспанії.

      – Якщо Аніта була досвідченою мандрівницею до Києва і у неї були далекі родичі в Україні, чому тут немає жодної листівки звідти? А що, якщо волосся-таки надходить з якогось іншого місця? – спитав Альвар. – Ніхто на похоронах не чув ані про українських родичів, ані про українського коханця чи подругу.

      – Звідки ще воно може бути?

      – Аніта мала отримувати його через посередника. Нам треба знайти його.

      Маріон поглянула на годинник. Їй треба було повертатися до перукарні, бо наступний клієнт мав з’явитися через півгодини. Вона забрала у брата запасний ключ від квартири Аніти на випадок, якщо дівчина прийде забрати речі матері. В мішечку, який висів у передпокої, знаходилися ключі від горища та підвалу. Альвар мав про це подбати.

      «Два»

      У серпні зможемо вже сміятися з усіх старих балачок та з заповіту, який зробимо для тебе. Тобі не треба буде більше боятися ані нещасних випадків, ані безсоння у роздумах про те, чи вибоїна на автомобілі з’явиться відразу, як я стану недосяжною по телефону, чи я просто буду дуже далеко, щоб провідати тебе в лікарні або, що ще гірше, прийти до моргу. Можеш забути про кремацію.