Сатирикон. Поезії. Іван Драч

Чтение книги онлайн.

      То йде пресвітлий він,

      мов день,

      Черняк Паскальович

      Монтень,

      То суне чорний,

      як москаль,

      Черняк Монтеньович

      Паскаль.

      Та афоризмів мчить ріка

      В Монтеньовича Черняка,

      Не схибить в ціль

      його рука —

      Паскальовича Черняка.

      До слави тінь

      його звика —

      В Кириловича Черняка…

      Остання пелюстка —

      і літо сказало: прощай!

      Прощай, моє літечко,

      все ти мені у соломі.

      Вдивляюся в риси

      такі золоті і зникомі.

      Так що ж мені лишиш —

      хіба лише липи на чай.

      Остання пелюстка вже

      впала, немов не була.

      Вже хустка жовтава

      сповила манірницю липу

      Й стару сокорину,

      що повна шеберхоту й скрипу.

      Пора вже летюча – усе є

      подоба крила.

      Куди ж летимо на своєму

      останнім крилі,

      Святі й дурнуваті, ошатні,

      пихаті і голі?!

      Вже ми набулися на цій

      божевільній землі.

      Хай інші збуваються —

      долі їм, а не юдолі!..

      У великих живих поетів

      Дуже важко шукати живу поезію

      Особливо в останніх

      живих публікаціях

      У мертвих великих поетів

      Живу поезію шукати легше

      Соловей кує у лузі

      А зозуля на умі

      Чи то Кучма у кольчузі

      Чи кольчуга у Кучмі

      Світ зривається в напрузі

      Ми ж зриваємось в ярмі

      Чи то Кучма у кольчузі

      Чи кольчуга у Кучмі

      Що ж катюзі по заслузі

      Та ж весна іде к зимі

      Чи то Кучма у кольчузі

      Чи кольчуга у Кучмі

      Без ідилій без ілюзій

      Чи ж дотямимо самі

      То ж не Кучма у кольчузі

      У кольчузі ми самі

      Грандіозна пустеля

      Київ наш облягає —

      Чи розпродав Засуха,

      Чи запродав Дагаєв

      Плавні ці подніпровські,

      Ці заплави з качками…

      Двометрова Сахара

      Крижаними пісками

      Засипає бобрів,

      І куниць, і рибину,

      І тебе ось засипле —

      Дурнувату людину.

      Навезуть тут чорнозем,

      Десь здеруть, наче шкіру,

      На догоду тобі,

      І мені, бузувіру.

      А Дніпро, наш каліка,

      Ще подиха два дні,

      І ми здохнем з тобою

      На сухім його дні…

      Сучий сину, отямся!

      Президенте, спини

      Цю нахабну руїну

      Із твоєї вини,

      Бо ж Засуха засушить,

      Бо ж Дагаєв догне

      І Дніпро, СКАЧАТЬ