Сатирикон. Поезії. Іван Драч

Чтение книги онлайн.

      Але в контексті школи говорять про перезавантаженість програми та пропонують виключити з хрестоматій нині живих авторів.

      Це така хитренька теза нинішнього міністра освіти. Вигнавши з підручників Ліну Костенко, Дмитра Павличка, Івана Драча, він вижене з підручників велику долю української справи.

      Кого ще можна було би додати в коло обов’язкового читання старшокласників?

      Тих, хто вже відбувся – Жадана, Матіос, Андруховича, Шкляра…

      Я дуже мало досяг. Жалкую, що багато сил, волі, енергії витратив на політичні справи. Вони мало дають поживної людської радості. Якби я більше працював у літературі, то вона дала б мені більше радості.

      У мене багато недописаних кіноповістей і прози. Хіба що вірші писав, бо вірші можна писати на коліні. А от проза вимагає свинцю в одному місці.

      Про читача я ніколи не думав. Я пишу те, що мені цікаво. Я не думаю про те, щоб писати для свого читача.

      Хто ваш читач?

      На мої творчі вечори приходять вчителі української мови та літератури, художники – інтелігенція приходить.

      Весь час казали, що Шевченківська премія не справляється зі своїми задачами. Я вже багато часу в Шевченківському комітеті. Це змушує мене пильніше ставитися до мистецького процесу. Тепер цих премій буде 5, а не 10 – це змушуватиме пильніше роздавати премії. Претензії будуть завжди.

      Чи відображає Шевченківська премія стан сучасної української культури?

      Частково. Не можна все відзначити, але можна найпомітніші речі виділити, до яких не мають претензій інші члени комітету. Треба ж, щоб співпали смаки. Але ж є різні точки зору.

      Це те, до чого людина постійно прагне. Це те, що попереду, міраж, дивне відчуття. Мати крихту щастя можна тоді, коли ти робиш добро і направду допомагаєш комусь.

      Я був щасливим піонером і щасливим комсомольцем. Босоноге дитинство, вчився спочатку в своєму селі, потім ходив у сусіднє село. Я був дитиною старших батьків – вони давали мені волю, аби лиш вчився. І я вчився та займався спортом – футбол, волейбол, біг…

      Коли усвідомили, що почалося доросле життя?

      Я готувався, що мені дадуть золоту медаль, але її дали доньці першого секретаря райкому партії.

      Тоді я зрозумів, що життя дуже цікаве. Я відмовився брати атестат зрілості – мені його тільки потім передали.

      Хочу побажати собі добра і щастя, здійснення того, чого мені ще не вдалося здійснити.

      В «Анкеті Пруста» є таке запитання: що б ви сказали, якби зустрілися з Богом?

      Я би вибачився за те, що я такий.