Проект «Україна». Австрійська Галичина. Отсутствует

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ та сферу повноважень провінційного ландтаґу, які, на загал, відповідали загальноімперським принципам, проте мали свої особливості. Такі ж характеристики були притаманні крайовим виборчим ординаціям. Зокрема, § 1, § 2 Крайового статуту для Галичини визначали, що провінція вирішуватиме краєві справи через крайове представництво – становий Сейм та Крайовий виділ (комітет), які очолював призначений імператором крайовий маршалок. Згідно § 3 Галицький сейм складався з 150 послів, з них: 9 вірилістів[7] та 141 обраних послів: від І курії великої земельної власності – 44; від ІІ курії міст та торгово-промислових палат – 23; від ІІІ курії сільських громад – 74[8].

      Крайовий виділ був означений як орган управління Галицьким сеймом та його виконавчий орган, що контролював обіг коштів крайових фондів (бюджету), Крайового індемнізаційного фонду[9] та регулював використання крайового майна. Сейм мав право самостійно запроваджувати додаток до державних податків у розмірі не більше 10 % для наповнення крайового бюджету. Проте через господарську відсталість найбільшої за територією східної провінції імперії, потребу швидкого розвитку її інфраструктурних галузей та утримання високозатратного апарату доходи не покривали видатків, що створювало перманентну кризу крайових фондів. Щороку цей дефіцит компенсувався позиками з державного бюджету. В окремих випадках за рішенням імператора Державна рада надавала краю фінансову допомогою для подолання наслідків стихії чи неврожаю, розподілом якої займалося намісництво, а також ухвалювала підвищення вищезазначеного проценту додатку до державних податків.

      Компетенція Галицького сейму визначалась § 18 та містила дещо «розмите» формулювання, охоплюючи: «І. Всі розпорядження щодо: крайової культури; громадського будівництва, яке ведеться за кошти крайового бюджету; благодійних установ, які дотуються з крайового бюджету; формування крайового бюджету та звіту щодо крайових податків та видатків; ІІ. Деталізовані розпорядження[10] на основі діючих законів щодо справ громад, церковних справ та шкільництва, утримання війська; ІІІ. Інші розпорядження, які торкаються добробуту або потреб краю, що регламентуватимуться особливими розпорядженнями стосовно діяльності сейму»[11].

      Компетенція Сейму повністю дублювалася повноваженнями галицького намісництва, які 19 січня 1853 р. зазнали змін на основі об’єднаної реформи крайового адміністративно-територіальною устрою та судоустрою. Зокрема, намісництво визначалося найвищою структурною ланкою крайового управління, його компетенція поширювалася на усі справи політичного та поліцейського управління, справи віросповідань та освіти, торгівлю та промисли, справи крайової культури та будівництва, які не підпадали під контроль крайових фінансових органів або інших крайових інституцій. Першим галицьким намісником був призначений представник польської шляхти Аґенор Ґолуховский СКАЧАТЬ