Проект «Україна». Австрійська Галичина. Отсутствует

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ визнала діяльність руського духовенства, назвавши її підбурливою, і домагалася не підтримувати русинів.

      Природно, що за таких умов польсько-українські взаємини поступово ускладнювалися, набуваючи характеру політичного протистояння. Навколо українського питання виникла гостра полеміка. З польського боку в ній взяли участь редакції часописів «Gazeta Narodowa», «Dzennik Narodowy», публіцисти А. Домбчанський, К. Ценґлевич, з українського – Т. Леонтович, А. Петрушевич, Т. Полянський, Є. Прокопчиць, анонімний автор трактату «Умови згоди між Польщею і Руссю» та ін. Якщо перші здебільшого відстоювали лінію Центральної Ради Народової та «Руського Собору» і їх періодичних органів, то другі – переважно симпатиків Головної Руської Ради. У ході полеміки українське питання переросло межі внутрішньо-крайової проблеми і набуло європейського звучання.

      Намагання представників польських громадських кіл заперечувати існування українців в Галичині, а український національний рух 1848–1849 рр. зобразити перед європейською громадськістю як інспірований австрійською владою (на противагу польському рухові) контрреволюційний виступ вузького кола представників вищого греко-католицького духовенства, позбавленого підтримки широких народних мас, спонукало українські кола звертатись до цієї громадськості з роз’ясненням реального стану справ.

      Головна Руська Рада, надсилаючи на Слов’янський з’їзд до Праги свою делегацію, прагнула продемонструвати перед світом самостійність українського народу, знайти союзників серед інших слов’ян та з їх допомогою домогтися забезпечення своїх конституційних прав. В дискусіях у польсько-українській секції, створеній з представників Головної Руської Ради, Центральної Ради Народової та «Руського Собору», І. Борисикевич, обґрунтовуючи свою позицію, заявляв, що «так же, як поляки прагнуть закласти в Галичині фундамент для цілої Польщі, так і галицькі українці хочуть створити основу насамперед для українців, які живуть в Австрії, і вимагати визнання всієї української національності». Укладена під час з’їзду польсько-українська угода, що передбачала зрівняння в правах українців і поляків, означала моральну перемогу української делегації, фактичне визнання польською стороною справедливості її вимог. Реальним результатом з’їзду, на якому галицькі українці вперше зустрілися з представниками інших слов’янських народів на ниві політичної діяльності, стало також чесько-українське зближення та роз’яснення суті українського питання перед громадськістю слов’янських земель.

      Голова Головної Руської Ради Григорій Яхимович багато зробив для з’ясування позиції української сторони в конституційній комісії австрійського парламенту під час її роботи над проектом перебудови Габсбурзької монархії на засадах федералізму, де він захищав національний принцип побудови федерації і домагався поділу Галичини на дві самостійні провінції – українську і польську. Його підтримала СКАЧАТЬ