Проект «Україна». Австрійська Галичина. Отсутствует

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ системи на центральному та крайовому рівнях. Систему з середини помітно дестабілізовували перманентні міжнаціональні конфлікти, які водночас виступали рушієм реформування державного механізму шляхом пошуку політичного балансу між центром та провінціями. Дублювання повноважень та нечіткий розподіл функцій між законодавчим та виконавчими органами влади закладали суперечності у діяльність їх суб’єктів та породжували між ними компетенційні конфлікти. У цій ситуації центральним арбітром на локальному рівні виступав імперський уряд, якому безпосередньо підпорядковувалося галицьке намісництво з усією структурою повітового управління. Через відсутність чітко виписаних у законодавстві процедур та повноважень управління Галичиною здійснювалося державним міністерством у «ручному режимі», що у підсумку провокувало опозиційне налаштування польської аристократії.

      Водночас уряд делегував до Галицького сейму свого уповноваженого – урядового комісара, який на постійній основі представляв тут політичну позицію офіційного Відня, обґрунтовував законодавчі ініціативи уряду, оцінював ухвали представницького органу на відповідність до загальнодержавного законодавства, доповідав міністрам про політичні настрої депутатського корпусу. Намагаючись впливати на діяльність Галицького сейму, урядовий комісар діяв злагоджено з намісником чи генерал-губернатором, що забезпечувало дієвість створеного на локальному рівні механізму «стримування та противаг». Перед набуттям статусу крайового закону всі ухвали Сейму повинні були пройти експертну оцінку у відповідних міністерствах та здобути санкцію імператора. Завдяки функціонуванню такого механізму офіційний Відень з політичних чи управлінських мотивів міг заблокувати будь-який ухвалений Галицьким сеймом законопроект, що перманентно дратувало польську політичну еліту.

      27 листопада 1865 р. до регламенту Галицького сейму був включений додаток з приводу його робочих мов. Крайовий маршалок вів засідання польською, на звернення українською мовою він мав відповідати українською[16]. Протоколи засідань повинні були друкуватися польською та українською мовами; для внесків, інтерпеляцій та при їх обговоренні використовуватися польська та українська мови; всі ухвали Сейму виголошувалися польською мовою; під час третього читання Сейм голосував за польськомовний та україномовний тексти ухвал, у разі висунення меншістю застереження польський текст корегувався. Якщо до початку третього читання був відсутній україномовний переклад ухвали, то це не можна було трактувати як перешкоду для голосування з приводу польськомовного тексту, проте наступного засідання маршалок був зобов’язаний виголосити україномовний текст[17]. При цьому польськомовні ухвали вважалися автентичними, оскільки лише вони представлялися до найвищої санкції, а німецькомовний текст вважався лише їх звичайним перекладом. Ця норма регламенту вперше закріпила правила вживання української мови у Галицькому сеймі, СКАЧАТЬ