Після тебе. Джоджо Мойєс

Чтение книги онлайн.

      – Ну, це наш командний колір.

      Запала коротка тиша.

      – Вперед, командо! – Я скинула в повітря кулак.

      Керолайн теж звелася на ноги й почала розтягувати м’язи стегна, згинаючи ногу, наче лелека. Мені від неї дістався кивок – мінімум увічливості в такій ситуації.

      – А ти схудла, – сказав він.

      – Ну, мабуть. Крапельниця з фізрозчином – непогана дієта.

      – Я чув, що… що в тебе стався нещасний випадок. – Він співчутливо схилив голову.

      – Новини швидко ширяться.

      – У будь-якому разі, добре, що ти в нормі. – Він шморгнув носом і глянув униз по вулиці. – Тобі, мабуть, нелегко було цей рік. Ну, все те, що тобі довелося пережити…

      А ось і воно. Я намагалася дихати. Керолайн абсолютно відмовилася на мене дивитися, приділяючи всю увагу розтягуванню.

      – Ну що ж, вітаю з весіллям.

      Він гордо глянув на свою майбутню дружину, милуючись її сильною ногою.

      – Знаєш, як кажуть, одразу розумієш, коли час настає. – Його усмішка виказувала якусь нещиру спробу виправдатися. Це мене й добило.

      – Ну звісно. Сподіваюся, ти відклав досить грошей на весілля – це ж недешево.

      Вони обоє глянули на мене.

      – А що там із мою історією, яку ти продав у газети? Тобі добре заплатили, Пате? Пару тисяч, не менше? Тріні так і не вдалося дізнатися, скільки саме. Думаю, за смерть Вілла точно можна купити кілька красивих костюмів із лайкри, так?

      Керолайн кинула на нього такий погляд, що я зрозуміла: цю частину своєї історії він ще не розповідав.

      Він подивився на мене, і на його щоках почали наливатися дві червоні плями.

      – Я не маю ніякого стосунку до цього.

      – О, ну звичайно ж, ні. Ну, приємно було тебе побачити, Пате. Щасти тобі з весіллям, Керолайн! Ти точно будеш най… найсильнішою нареченою в місті.

      Я розвернулась і повільно зайшла в дім. Зачинила двері, сперлась на них спиною. Серце колотилось об груди. Я так і стояла, аж доки не переконалася, що вони побігли далі.

      – Виродок, – сказав дідусь, коли я прошкутильгала у вітальню. Потім знов кинув нищівний погляд у вікно. – Виродок. – І захихотів.

      Я дивилась на нього і раптом сама почала сміятись. Уперше за останній час.