Афганський кут крилатої Серафими. Раїса Плотникова

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ style="font-size:15px;">      – А можна я буду вашою собачкою? – почувся голос за спиною.

      Гай сіпнула головою, поглянула на незнайомого чоловіка так, немов голкою широнула, але промовчала. Той знітився і пішов геть.

      Серафимі стало смішно. У неї останнім часом алергія на чоловічий дух. Не те щоб невиліковна, та затяжна. Чого доброго цей суто неконтактний день оберне її на таку собі новоспечену афганську коброчку. Отут вже й навчиться сичати, випускати жало і що ще там… Колега по роботі, переконана стара діва Зіна Бас, із цього приводу весь час повторювала, що клин клином вибивають. Але хіба мусиш, коли не хочеш?… Досить. Начудила вже. Зачепилася ненароком за солдата, який повернувся з Афгану, думала, минеться. Не минулось. Влипла. Тепер вже хоч лобом бийся об оце залізобетонне страховисько, всеодно буде схожою на всіх, зіллється з масами. Контингент поглине її так, як колись поглинало слово «дитдомівська». Це було тавром, яке визначало статус, яке давало право більшості відразу робити крок убік, наче ти хвора на щось невиліковне, і все те написано у тебе на лобі. Тут теж усі в одному оберемку. Та хіба їй звикати? Все життя у юрмі: дитячий будинок, інтернат, інститут, а тепер – Афганістан…

      Гай сумно всміхнулася, поглянула на принишклий гурт. Жінки тут були і до неї, і про них у Союзі говорили по-різному. Теж таврували. Найчастіше словом «чекістка» – та, що продається за чеки. Такий у нас народ – або підносить, або пикою в багнюку. Золотої середини не існує. Щоправда, до чоловіків було трохи інше ставлення, їх називали афганцями, наче той вітер, який щойно розтеліпав усі тельбухи, їм співчували, їх нагороджували, часто вже посмертно. Словом, посилаючи на смерть, їх шанували.

      – Приготуйте документи, – густий баритон Гурова сколихнув розпечене повітря. – 3 цієї миті ви переходите в моє розпорядження. Капітан Донець проведе короткий інструктаж.

      Невеличкого зросту офіцер, тримаючи в руці малесеньку розгорнуту книжечку, затараторив:

      – Перебуваючи на території дружнього Афганістану, пам’ятайте, що ви є представниками армії, яка подала руку допомоги народам…

* * *

      Колона військової техніки, розтинаючи простір важким гулом, наближалася до Кандагару.

      Серафима і Лора сиділи в кабіні «Уралу» поруч водія-узбека. Парадоксально веселий настрій Шахманової можна було пояснити кислуватим перегаром, який накопичувався у тісному просторі кабіни.

      – Лоро, не збагну, коли ти встигла? – запитала Гай.

      – Мене лейтенантик пригостив. А що, не можна? Знаєш, він таке курчатко, такий душманчик.

      – Чому це душманчик?

      – Просто мені це слівце подобається. Дух – не подобається, а душманчик – класно.

      – Зачиніть вікно, – перебив не дуже привітним голосом нетверезе Лорине базікання солдат, помітивши її намагання просунути голову в отвір.

      – Хлопчику, мені жарко. Я хочу дихнути свіжим повітрям Афгану.

      – Лоро, СКАЧАТЬ