Афганський кут крилатої Серафими. Раїса Плотникова

Чтение книги онлайн.

      – Фантастична оригінальність, – іронічно зронила Серафима.

      – Коли я побачив вас…

      – Тільки не це – прошу, – безцеремонно перебила початок занудної фрази. – Краще скажіть чи є тут щось таке, що могло б сподобатись?

      – Звичайно є, мадам! – вигукнув чоловік і заходився біля торбинки, яку зняв з плеча. – Ви тільки погляньте на цю красуню!

      Продовгувата, велика – кілограмів на п’ять, з шерхуватою шкірою диня через три хвилини лежала на розгорнутій газеті «Известия», накраяна тонкими скибочками вздовж, а потім ще й квадратиками впоперек. Медово-густий запах зваблював, можна було б не спокуситися, та особливої необхідності в цьому не було, і Серафима здалась. Обережно відкусила шматочок пікантної жовтогарячої м’якоті й, відчувши смак соковитої насолоди, відкрила в собі схильність до гурманства. Ні, таки афганська диня – це щось особливе! Божественну трапезу перебило насподіване наближення військової машини.

      – Який це ненормальний на такій швидкості жене сюди БТР! – прикриваючи газетою імпровізований стіл від наростаючої хмари пилюги, вигукнув власник фотоапарата і дині.

      – Серафимо, давай хутчіш! – крикнула Лєнка, визираючи із зеленкуватих металевих надр машини.

      – Дякую, – встигла сказати Гай, озирнувшись на ходу.

      – Мадам, ім’я! Як ваше ім’я? – гукнув чоловік, наче щойно не почув вигуків Лєнки.

      Машина рвонула з місця і помчала у дику пустельну безвідь – такі собі мандри за чимось, чого ще не було.