Чотири після півночі (збірник). Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ посеред лоба наштовхувала на припущення, що Алберт зробив певні творчі переобладнання в черепній кістці цього чоловіка.

      – І все це він наробив якимсь там тостером? – пробурмотів Нік. – Ісус і Марія, Том, Дік і Гаррі чи бозна-хто. – Він випростався й підвищив голос. – Він не помер, Козирю.

      Коли Нік відійшов, Алберт був нахилився знову. Тепер він повільно випростався і зробив крок у бік англійця.

      – Ні?

      – Прислухайся сам. У відключці, але все ще в грі. – «Хоча й ненадовго; судячи з його хрипів, ні». – Ходімо подивимося на містера Ґефні, можливо, він також вдало відбувся. А як там щодо нош?

      – Га? – подивився Алберт на Ніка так, ніби той щойно був проказав щось іноземною мовою.

      – Ноші, – повторив терпляче Нік, коли вони вирушили до прочинених дверей офісу «Послуги аеропорту».

      – Ми їх знайшли, – сказав Алберт.

      – Справді? Супер!

      Просто у дверях Алберт зупинився.

      – Зачекайте, – пробурмотів він, потім присів і почав навпомацки шукати Донову запальничку. І за хвильку вже знайшов. Вона була досі теплою. Хлопець підвівся. – Містер Ґефні по той бік стола, я гадаю.

      Вони обійшли стіл, переступаючи через скинуті стоси паперів і кошик ВХІДНІ/ВИХІДНІ. Алберт підняв запальничку і крутнув коліщатко. З п’ятої спроби гніт зайнявся і слабенько горів протягом трьох чи чотирьох секунд. Цього вистачило. Нік встиг достатньо побачити вже у зблисках іскор, які викрешувало коліщатко запальнички, але йому не хотілося казати цього Алберту. Дон Ґефні лежав розпластаний на спині – очі розплющені, вираз жахливого здивування так і застиг на його обличчі. Отже, вдало відбутися йому не пощастило.

      – Як так вийшло, що Тумі не запопав і тебе? – спитав, помовчавши хвильку, Нік.

      – Я здогадався, що він тут, – сказав Алберт. – Навіть іще до того, як він ударив містера Ґефні, я вже знав.

      Голос у нього все ще був змертвілим, тремтів, але почувався він трохи краще. Тепер, коли він навіч побачив бідного містера Ґефні – буквально подивився йому в очі, – почуватися він почав трохи краще.

      – Ти почув його?

      – Ні, я побачив оте. На столі, – Алберт показав на купку відірваних смужок.

      – Щастя, що побачив. – Нік у темряві поклав долоню на плече Алберту. – Ти заслуговуєш на те, щоби залишатися живим, друже. Ти здобув цей привілей. Згода?

      – Я намагатимусь, – сказав Алберт.

      – Так і роби, синку. Це боронить від багатьох кошмарів. З тобою людина, яка це добре знає.

      Алберт кивнув.

      – Не занепадай духом, Козирю. Це все, що варто робити, – просто не занепадай духом, і все з тобою буде гаразд.

      – Містере Гопвел?

      – Так?

      – Вам не важко було б мене більше так не називати? Зда… – Йому сперло дух, і він з силою прокашлявся. – Здається, мені це більше не подобається.

СКАЧАТЬ