Чотири після півночі (збірник). Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

      – Колеги, що відбувається?

      – Та хай йому трясця, якщо я знаю, – сказав Браян, – але мені воно не дуже подобається.

      Боб Дженкінс витяг сірник з книжечки Бетані й креснув ним. Той загорівся з першої спроби.

      – Ага, – промовив він і підніс полум’я собі до сигарети.

      Запах диму здався Браяну неймовірно разючим, неймовірно солодким, і за мить роздумів знайшлася й відповідь: це був єдиний запах – якщо не рахувати слабеньких повівів лосьйону для гоління від Ніка Гопвела та парфуму від Лорел – який він відчував. Тепер, коли він про це подумав, Браян усвідомив, що він також чує запах поту своїх супутників.

      Боб усе ще тримав у руці палаючого сірника. Тепер він відігнув обкладинку тієї книжечки, яку дістав з вази, розгорнувши всі сірники в ній, і торкнувся їх головок своїм. Довгу мить не відбувалося нічого. Письменник совав полум’я туди-сюди вздовж головок тих сірників, але вони не загоралися. Всі дивилися на це, як заворожені.

      Нарешті почулося кволе «пшшш» і кілька з тих сірників покликалися до недовгого, неяскравого життя. Насправді вони не зовсім загорілися; слабенько засвітилися та й погасли. Кілька пасемець диму попливли вгору… диму, який, схоже, не мав запаху взагалі.

      Боб обвів усіх поглядом і невесело усміхнувся.

      – Навіть це, – сказав він, – більше, ніж я очікував.

      – Гаразд, – мовив Браян, – Поясніть нам, бо я розумію так що…

      У цю мить відразливий скрик видав Руді Ворік. Дайна пискнула і тісніше притулилась до Лорел. Алберт відчув, як високо стрибнуло серце в його грудях.

      Руді вже розгорнув свій сендвіч – той був, на погляд Браяна, з салямі й сиром – і встиг відкусити від нього добрячий шматок. Тепер він виплюнув його на підлогу з гримасою огиди.

      – Він тухлий! – кричав Руді. – От, чорти б його взяли! Ненавиджу таке!

      – Тухлий? – швидко перепитав Боб Дженкінс. В очах його немов спалахнули сині електричні іскри. – О, я щодо цього сумніваюся. В наші дні готові м’ясопродукти так нашпиговані консервантами, що потрібно годин вісім чи й більше на гарячому сонці, щоб вони почали псуватися. А з того годинника нам відомо, що електрика в цій вітрині-холодильнику пропала менш ніж п’ять годин тому.

      – Можливо, й ні, – заговорив Алберт. – Ви самі казали, що за відчуттям зараз пізніше, ніж показують наші наручні годинники.

      – Так, але я не думаю… А та вітрина все ще холодна, містере Ворік? Коли ви її відчинили, всередині ще був холод?

      – Не зовсім, щоб холод, але прохолодно, – сказав Ворік. – Але цей сендвіч однаково нахер зіпсутий. Прошу пробачення, пані. Ось. – Він простягнув сендвіч. – Якщо не вірите, що він тухлий, самі скуштуйте.

      Боб дивився на сендвіч, явно набираючись хоробрості, а потім так і зробив: відкусив маленький шматочок від незайманого кінця. Алберт побачив, як по його обличчю промайнула відраза, але Дженкінс не позбавився СКАЧАТЬ