Чотири після півночі (збірник). Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ пропоную нам зробити саме те, що пропонував містер Ворік, – сказав Боб Дженкінс. – Давайте перейдемо до ресторану, трохи чогось перекусимо й обговоримо, як нам діяти далі. Їжа дійсно справляє благотворний вплив на те, що месьє Пуаро полюбляв називати маленькими сірими клітинами.

      – Нам не варто затримуватися, – нервово промовила Дайна.

      – П’ятнадцять хвилин, – сказав Боб. – Не більше. І навіть у твоєму віці, Дайно, ти мусила б знати, що корисним діям завжди мають передувати корисні роздуми.

      Алберт раптом второпав, що в автора детективів є власні причини, щоби піти до ресторану. Маленькі сірі клітини містера Дженкінса перебували в бездоганному робочому стані – чи, принаймні, йому вони здавались такими, – а після лячно проникливої оцінки письменником їхньої ситуації на борту літака Алберт щонайменше був готовий повірити йому авансом.

      «Він хоче нам щось показати, або довести нам щось», – подумав хлопець.

      – Напевне, ми ж іще маємо п’ятнадцять хвилин? – прохально запитав він.

      – Ну… – нехотя відповіла Дайна. – Гадаю, так.

      – Чудово. Отже, вирішено, – бадьоро відгукнувся Боб. І подався через залу в бік ресторану так, ніби вважав само собою зрозумілим, що інші вирушать слідом за ним.

      Браян з Ніком перезирнулися.

      – Нам краще піти за ним, – тихо сказав Алберт. – Я думаю, він діло знає.

      – Якого роду діло? – перепитав Браян.

      – Я точно не знаю, але, гадаю, там мусить бути щось таке, що варто з’ясувати.

      Алберт вирушив услід за Бобом; Бетані слідом за Албертом, а інші потягнулися за ними, Лорел вела Дайну за руку. Дівчинка була дуже блідою.

      2

      Ресторан «Дев’яте небо» насправді виявився кафетерієм з повною напоїв і сендвічів вітриною-холодильником углибині та стійкою з іржостійкої сталі, що тягнулася перед довгим, з багатьма секціями тепловим столом. Усі секції були порожніми і сяяли чистотою. Ні плямки жиру не було на грилі. Склянки – оті тривкі, характерні для кафетеріїв гранчасті склянки – були складені акуратними пірамідами на дальніх полицях разом з широким вибором іншого, не менш тривкого кафетерійного посуду.

      Роберт Дженкінс стояв біля каси. Коли ввійшли Алберт з Бетані, він спитав:

      – Бетані, можна мені ще одну сигарету?

      – Ух ти, та ви справжній халявщик, – відгукнулась вона, але добродушним тоном. Діставши пачку «Мальборо», вона витрусила сигарету. Боб її взяв, але, коли Бетані простягнула йому сірники, зупинив її руку.

      – Я краще скористаюся якимсь з оцих, гаразд?

      Біля касового апарата стояла ваза, повна картонних книжечок сірників з рекламою бізнес-школи «Ласел».[136] Маленька табличка біля вази повідомляла: «ДЛЯ НАШИХ НЕЗРІВНЯННИХ ДРУЗІВ».[137] Боб взяв звідти книжечку, розгорнув її і відірвав один сірник.

      – Звісно, – погодилась Бетані. – Але навіщо?

      – От це ми зараз і спробуємо з’ясувати, – відповів Дженкінс. СКАЧАТЬ