Кінець зміни. Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ ласка, докторе Бабіно… – Вона не знає, звідки він про все дізнався, та це й не важливо. Головне, що знає. – Я ніколи більше так не буду. Ну будь ласка. Будь ласка…

      Доктор Бабіно не поклопотався відповісти на ці благання.

      15

      Сельма Вальдес, одна з чотирьох медсестер, які працюють у «Відрі» з третьої до одинадцятої, формально стукає в палату 217 – це формальність, бо пацієнт ніколи не відповідає, – і заходить туди.

      Брейді сидить у кріслі біля вікна, дивиться в темряву. Лампа коло ліжка горить, кидаючи золотаві зблиски на його волосся. На ньому досі значок: «Мене поголила медсестра Барбара!»

      Вона починає питати, чи готовий він, щоб вона йому допомогла вкластися спати (він іще не може розстібнути сорочку й штани, але здатний скинути їх, коли вони розстібнуті), та зупиняється й передумує. Доктор Бабіно дописав до карти Хартсфілда наказовим червоним чорнилом:

      «Пацієнта не турбувати, коли він у напівпритомному стані. У ці періоди його мозок, можливо, «перезавантажується», набуваючи нових малих, але цінних здатностей. Підходьте з інтервалом у півгодини й перевіряйте. Не ігноруйте це розпорядження».

      Сельма не вважає, що Хартсфілд перезавантажує якусь фігню, – він просто відчалив кудись до країни дурнів. Але, як і всі медсестри у «Відрі», вона побоюється Бабіно, який має звичку приходити з перевіркою в будь-який момент, навіть під ранок, а зараз тільки восьма вечора. У якийсь момент після попередніх Сельминих відвідин Хартсфілд примудрився встати й зробити три кроки до тумбочки, де лежить його ґаджет з іграми. Грати в жодну з них йому бракує можливостей, але ввімкнути його він може. Він любить покласти цю штуку собі на коліна і дивитися демо. Іноді він може так просидіти навіть понад годину, зігнувшись над екраном, неначе готується до якогось важливого іспиту. Найдужче йому подобається демо «Риболовлі», от і зараз він дивиться на нього. Грає мелодія, яку вона пам’ятає з дитинства:

      «Де море, де море красиве…»

      Вона підходить ближче, збирається сказати: «О, вам воно, бачу, дуже подобається», – але згадує суворе розпорядження («не ігноруйте!»), ще й підкреслене, і натомість задивляється в маленький екран п’ять на три дюйми.[16] Медсестра розуміє, чим пацієнтові так полюбилося це відео: є щось красиве й чарівне в тому, як екзотичні рибки з’являються, зупиняються, а потім швидко тікають з екрану за одним змахом хвоста. Одні з них червоні… інші – сині… треті – жовті… о, яка гарна рожева…

      – Не дивіться.

      Голос Брейді рипить, як двері, які рідко відчиняють, і, коли між словами достатня пауза, вони цілком чіткі. Зовсім не схоже на його звичайне нерозбірливе бурмотіння. Сельма підскочила, наче він її штурхнув, а не звернувся до неї. На екрані «заппіта» синій спалах поглинув усіх рибок, але потім вони повертаються. Сельма дивиться на годинник, пришпилений до халату догори дриґом, і бачить час: восьма двадцять. Боже мій, вона що, справді простояла тут майже двадцять хвилин?

      – Ідіть.

СКАЧАТЬ