сцена, куди винесли мікрофон і величезні колонки обабіч сцени. Минула сімнадцята година й чоловічий голос пролунав із колонок на пів села: «Добрий день пані та панове! Сьогодні для всіх нас відбулася велика подія – прорив техніки й науки досягнув не бачених нині висот. Тепер кожен зможе побувати на місяці абсолютно безкоштовно! Вам треба просто підійти й записатися в чергу, тут також ви дізнаєтесь, що робити далі. Прошу всіх! Не втрачайте свій шанс!» чоловік якось не зграбно зійшов зі сцени й хмуро подався в бік, він явно був чимось невдоволений, або засмучений, або те й інше. Гриць це побачив і його це трохи збентежило. Також це побачив невисокий чоловік з картузом на голові, й збентежено впав у задуму, так, як Гриць перед Десною. Хлопець за ним мимоволі спостерігав. Несподівано чоловік витріщив очі на сцену, де звучали вказівки: «В Києві через тиждень, сядете на літак і вас відвезуть в точку збору», – тоді зиркнув на чоловіка який говорив на початку й щось перебираючи в голові, його старе обличчя зблідло. Він ще пару секунд постояв, а потім метнувся до червоних п'ятиповерхівок біля площі. Гриць, недовго думаючи, швиденько подався за ним. Метрів з триста чоловік біг дуже швидко, як на старого, й пірнув у під’їзд однієї з пошарпаних будівель. Гриць не відставав. На третьому поверсі переслідуваний забіг в квартиру, не помічаючи, що в нього на хвості Гриць. Чоловік став гарячково клацати комп’ютерною мишкою, а Гриць тихо спостерігав за ним з коридору. Він комусь дзвонив. Пройшло декілька тягучих секунд, як він почав дуже швидко тороторити: «Вони повернулись! Збирають людей на так звану подорож до місяця, в них зараз дуже багато влади». Чоловік виговорився й слухав відповідь зі німим збентеженням на лиці. Нарешті чоловік помітив Гриця, й нітрохи не здивувавшись, запросив його до квартири. У нього було сиве волосся й лице у зморшках, вибалушеними очима він оглядав Гриця й повільно спитав:
– То ти все чув? Ти розумієш, що відбувається?
– Поки що не дуже. – невпевнено протягнув хлопець, ніби з осторогою.
– То я розповім. – він почухав за вухом, пильно дивлячись на хлопця, – Рептилії знову прагнуть підкорити планету. Те, що ти бачив на площі, то все вони підлаштували. Розумієш про, що я?
– Ви сказали знову прагнуть? Це не вперше? – питанням ухилився Гриць.
– Так. Останній раз вони були тут років п’ятдесят тому. Але вони завжди в якійсь мірі тут, вигулькують де-не-де, забирають людей, слідкують за думками. Поки що нам вдавалося їх зупинити, коли вони масово напирали.
– А що буде, якщо люди підуть на цей літак? – трішки з острахом спитав Гриць і чекав страшної відповіді.
– Ми точно не знаємо, але люди просто зникають. І судячи з того, що вони не попереджають про свої візити, наміри в них явно не люб’язні.
– Але як вони це все підлашутвали? Вони ж не можуть до нас торкнутися. – Гриць вже починав дивуватись і розуміти ситуацію.
