Ярмарок нічних жахіть (збірник). Стівен Кінг

Чтение книги онлайн.

СКАЧАТЬ обставин це відгукнулося б йому жорстким стусаном у плече (а Рейчел перебуванням у її кімнаті, де вона сиділа б, утупившись очима в стіну, і закипала від безтямної люті), але зараз вона тільки вхопила і притримала його руку.

      – Припини! Дай мені тобі допомогти! Я зможу витягти тебе, але не тоді, коли ти таке виробляєш!

      Він припинив борсатися, але не перестав плакати.

      – Де тато? Де мамуня? Я хочу до мамуні!

      «Я теж хочу, сраченя», – подумала Рейчел і розчепила шлейки дитячого крісла.

      – Зараз ми виліземо і підемо…

      Куди? Куди вони підуть? Побіжать до того ресторану? Він закритий, саме тому тут стояли оті помаранчеві барила. Саме тому перед автозаправною станцією поряд із ним нема тепер бензоколонок, а на порожній парковці пробивається лабузиння.

      – Ми підемо звідси геть, – закінчила вона.

      Вона вилізла з машини й обійшла її до боку Блейка. Відчинила його двері, але він тільки дивився на неї, очі бриніли слізьми.

      – Я не можу вилізти, Рейчі. Я впаду.

      «Не будь таким малям-боягузком», – мало не промовила вона, але втрималася. Не на часі це було зараз. Він уже достатньо заморочений.

      – Зісковзуй. Я тебе впіймаю.

      Він зісковзнув, і вона його дійсно впіймала, але Блейк був важчим, аніж на вигляд, і вони обоє повалилися навзнак. Рейчел від цього перепало найгірше, бо вона опинилася під братом, але й Блейкі вдарився головою і подряпав руку, тож почав голосно лементувати – цього разу через біль, а не переляк.

      – Припини, – наказала Рейчел і виплуталася з-під нього. – Чоловічі ж штани носиш, Блейкі.

      – Г-га?

      Рейчел не відповіла. Вона дивилася на ті два мобільні телефони, що лежали поряд зі страшною машиною. Один з них був, схоже, розбитий, натомість інший…

      Рейчел посунула до нього рачки, ні на мить не відриваючи очей від машини, у якій із такою жахливою раптовістю зникли її мама і тато. Коли вона вже тягнулася по цілий телефон, повз неї з простягнутою вперед подряпаною рукою до універсала прочимчикував Блейкі.

      – Ма! Мамуню! Виходь! Я поранився. Тобі треба вийти і поцілувати мені ру…

      – Стій, ані руш, Блейку Луссіере!

      Карла б пишалася; це був її голос – тон, якому мусять коритися, і то найбільш наказовий. І він подіяв. Блейк застиг за чотири фути від борта універсала.

      – Але я хочу до мамуні! Я хочу до мамуні, Рейчі!

      Вона вхопила його за руку і потягнула геть від тієї машини.

      – Не зараз. Допоможи мені впоратися з оцією штукою.

      Вона чудово знала, як упоратися з телефоном, але мусила його відволікти.

      – Дай я, я вмію! Дай я, Рейч!

      Вона подала телефон і, поки він роздивлявся на кнопки, підвелася, вхопила його за майку з Росомахою[49] і відтягнула на три кроки назад. Блейк це ледь зауважив. Він знайшов кнопку живлення на СКАЧАТЬ