Скарби Примарних островів. Карта і Компас. Наталія Дев’ятко

Чтение книги онлайн.

      Ярош пішов до помосту, тримаючи руку на зброї, піднявся сходами. Та двоє солдатів, що залишилися, не завадили пірату. Не змовляючись, Ітана і Марен теж опинилися поряд.

      – Ще жива, – Ярош поспішив розв’язати одну з сестер.

      – Чому нема крові? – здавалося, Ітану зараз знудить.

      – Вмирати від отрути важче, ніж стекти кров’ю. Так чинять з усіма, хто виступає проти Імператора, – Марен дмухнула на вії жінки, і вони затріпотіли. – Не йди тою дорогою, Кіш, зарано тобі, – і до Яроша: – Я можу втримати її на кордоні, але як готувати протиотруту, навіть мені не відомо.

      – Моя подруга знає, – Ітана трохи прийшла до тями. – Зорін. Вона багато чого вміє, і ніхто не знає, звідки вона родом. Її немовлям знайшли в колисці, що море серед прибережних каменів лишило. Зорін живе тут недалеко, ходімо!

      Ітана ніби не усвідомлювала, що відкриває чужу таємницю незнайомцям.

      Виявилось, що Кіш навіть може йти. Але тільки спираючись на пірата і ворожку. Так вони зійшли на землю. Солдати в сірій формі не зрушили з місця.

      – Чому вони не зупинять нас? – подиву Яроша не було меж.

      – Їм все одно. Вони виконали наказ, та й засуджених ніхто не в змозі порятувати. Ці солдати з міста, де панують порожнеча і байдужість. І незабаром всі міста будуть такими, – Марен озирнулась, презирливо глянувши на солдатів. – Тих, у кого немає душі, навіть я без дозволу не владна забрати. Я можу обривати життя. Але їхнє існування належить не мені.

      Залишаючи площу, вони не бачили хлопця, що обіймав товстелезну книгу. Він не пішов разом із городянами, тому і помітив, на яку вулицю завернули незвичайні люди і в які двері постукали.